– Візьміть! Будь ласка візьміть! – хлопчик років восьми простягнув в руках перелякане кошеня.
Жінка, що виходила з магазину заперечливо похитала головою.
– Він хороший, – жалісливо сказав хлопчик і притиснув пухнастий клубок до себе. Кошеня нявкнуло. На цей звук обернувся чоловік, і кошеня знову злетіло у дитячих руках.
– Він дуже ласкавий, він вам потрібний.
Чоловік замахав руками і прискорив крок.
– Це твій? – почув хлопчик. Через його плече на кошеня дивилася дівчинка з довгими косичками.
– Так, мій. Але мені треба його віддати. Йому потрібен господар.
– Який гарненький! – дівчинка погладила кошеня. Поруч виросла жіноча фігура.
– Не займай його! – грубо відтягла вона дівчинку.
– Мамо, я хочу його. Воно моє! Воно мені дуже потрібне.
– Не потрібне, – як відрізала мама і потягла вже заплакану доньку геть…
Кошеня подивилося просто в очі хлопчикові і, раптом, сказало:
– Слухай, залиши мене собі.
– Не можу, – зітхнув хлопчик.
– Нам, ангелам, не можна залишати собі ЩАСТЯ. Ми його роздаємо.
– Значить я – щастя? І ти мене віддаси кому завгодно?
– Я пропоную тебе тому, кому ти найбільше потрібне. А люди не розуміють і відмовляються.
– Але ці люди відмовилися від мене, бо я всього лише маленьке кошеня.
– Жінка з магазину відмовилася від сімейного щастя. Якби вона тебе взяла, то по дорозі додому з нею заговорив би чоловік, який захотів би допомогти їй донести тебе, а потім він став би її чоловіком.
Чоловік відмовився від щастя взаєморозуміння з дочкою, у них дуже складні відносини. Якби він взяв тебе, то дочка і батько разом доглядали б за тобою, і холод у відносинах поступово б відступив.
– А дівчинка? Я був їй потрібен. Це мама не дозволила.
– І дівчинці ти був потрібен. Якби їй дозволили взяти тебе, вона навчилася б турботі і терпінню поки ти ріс. А через рік у неї б з’явився братик, і своє вміння піклуватися вона перенесла б на нього. Це і мамі б дуже допомогло. Це щастя турботи і допомоги один одному.
– Виходить, вони відмовилися від свого щастя … Як же вони без щастя?
– Я буду пробувати знову. Пізніше. Вже по-іншому. Така у нас робота – щастя пропонувати. А вибір за людиною. Кошеня зітхнуло і закрило очі. Воно вже не боялося. Воно – чиєсь щастя!
