Прокинувшись уранці, Джулія зауважила, що її чоловіка вже немає в хаті. Всі останні місяці він поводився якось дивно.
Потягнувшись у ліжку, жінка похилого віку морально налаштувала себе на прибирання. Почавши зі спальні, вона раптом виявила…
записку на столику свого чоловіка. Прочитавши її, Джулія не змогла стримати сліз.
«Дорога Джулія,
Пишу тобі, доки ти спиш. Якщо завтра, прокинувшись, я вже не буду самим собою. Я ніби опинився між двома світами і все більше усвідомлюю, що остаточно гублюся в одному з них. Я боюся, що одного разу просто не повернуся.
Якщо завтра я вже не зрозумію, що зі мною відбувається… Якщо завтра я вже не зможу висловити своє захоплення тобою і те, як я ціную тебе. Як ти залишаєшся зі мною, попри все, все ще намагаючись зробити мене щасливим.
Можливо, завтра я вже не розумітиму, що ти для мене робиш. Ти приклеюєш папірці на двері, щоб я не переплутав кухню та ванну. Ти завжди змушуєш мене сміятися, коли я одягаю черевики без шкарпеток. Ти продовжуєш підтримувати зі мною розмову, навіть коли я вже забув,про що вона. Іноді ти шепочеш мені на вушко імена наших онуків, щоб вони не зрозуміли, що я їх забув. Ти завжди ніжно відповідаєш на викиди мого гніву. Навіть тоді, коли я просто не розумію, що на мене найшло.
За все це та багато іншого. Якщо завтра я забуду твоє чи моє ім’я.
Якщо завтра я вже не зможу тобі подякувати.
Якщо завтра, Джуліє, я вже не зможу востаннє сказати тобі Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ…
навіки твій,
Читати це без сліз практично неможливо. Навіть у разі тяжкої хвороби Альцгеймера глибокі почуття досі здатні знайти свої прояви. Не дай цьому посланню любові бути забутим, пошири його серед своїх друзів. І нехай буде живе кохання!
