Одного разу два моряки вирушили в мандрівку по світу, щоб знайти свою долю. Припливли вони на острів, де у вождя одного з племен було дві дочки. Старша – красуня, а молодша – не дуже.
Один з моряків сказав своєму другові:
– Все, я знайшов своє щастя, залишаюся тут і одружуюся з донькою вождя.
– Так, ти правий, старша дочка вождя красуня, розумниця. Ти зробив правильний вибір – одружуйся.
– Ти мене не зрозумів, друже! Я одружуся з молодшою донькою.
– Чи ти з глузду з’їхав? Вона ж така … не дуже.
– Це моє рішення, і я це зроблю.
Друг поплив далі у пошуках свого щастя, а наречений пішов свататися. Треба сказати, що в племені було прийнято давати за наречену викуп коровами. Хороша наречена коштувала десять корів. Пригнав він десять корів і підійшов до вождя.
– Вождь, я хочу взяти заміж твою дочку і даю за неї десять корів!
– Це хороший вибір. Моя старша дочка красуня, розумниця, і вона вартує десяти корів. Я згоден.
– Ні, вождь, ти не зрозумів. Я хочу одружитися на твоїй молодшій дочці.
– Ти що, жартуєш? Не бачиш, вона ж така … не дуже.
– Я хочу одружитися саме на ній.
– Добре, але як чесна людина я не можу взяти десять корів, вона того не вартує. Я візьму за неї три корови, не більше.
– Ні, я хочу заплатити саме десять корів. На тому й вирішили. Минуло кілька років, і мандрівний друг, вже на своєму кораблі, вирішив відвідати свого товариша, що залишився на острові і дізнатися, як у нього життя. Приплив, йде по берегу, а назустріч йому жінка неземної краси. Він її запитав, як знайти його друга. Вона показала. Приходить і бачить: сидить його друг, навколо його дітвора бігає.
– Як живеш?
– Я щасливий.
Тут входить та сама красива жінка.
– Ось, познайомся. Це моя дружина.
– Як? Ти що одружився ще раз?
– Ні, це все та ж сама жінка.
– Але як це сталося, що вона так змінилася?
– А ти запитай у неї сам.
Підійшов той до жінки і запитує:
– Вибач за нетактовність, але я пам’ятаю, що ти була … ну…. не дуже. Що сталося, що ти стала такою прекрасною?
– Просто, одного разу я зрозуміла, що вартую десяти корів.
