Одного разу нещасний хлопець прийшов до старого вчителя в пошуках вирішення свого дуже сумного життя.
Старий учитель доручив нещасному хлопцеві покласти жменю солі в склянку води і потім випити її.
«Ну як, смачно?», — запитав учитель.
«Жахливо», — виплюнувши воду, відповів учень.
Майстер посміхнувся, потім попросив молодика взяти ще одну жменю солі та кинути її в озеро. Обидва йшли мовчки до сусіднього озера, де учень кинув жменю солі в озеро.
«Тепер випий з озера», — сказав учитель.
Коли вода стікала по підборіддю молодої людини, учитель запитав: «Ну як, смачно?»
«Непогано!», — відповів учень.
«Ти відчував сіль?» — запитав учитель.
«Ні», — зауважив молодий чоловік.
Учитель сів поруч з цим неспокійним молодим чоловіком, взяв його на руки і сказав: «Біль життя — чиста сіль, не більше, не менше. Кількість болю в житті залишається незмінною, так само.
Але кількість болю, який ми відчуваємо, залежить від контейнера, в який ми поміщаємо його. Тому, коли ви страждаєте від болю, єдине, що ви можете зробити, це збільшити ваше відчуття сприйняття. Припиніть бути склянкою. Станьте озером».
