Група випускників престижного вишу, успішних, які зробили чудову кар’єру, прийшли в гості до свого старого професора. Під час візиту розмова зайшла про роботу: випускники скаржилися на численні труднощі та життєві проблеми.
Запропонувавши своїм гостям каву, професор пішов до кухні й повернувся з кавником та підносом, заставленим різними чашками: порцеляновими, скляними, пластиковими та кришталевими. Одні були прості, інші дорогі.
Коли випускники розібрали чашки, професор сказав:
– Зверніть увагу, що всі красиві чашки розібрали, тоді як прості й дешеві залишилися. І хоча це нормально для вас – хотіти тільки кращого для себе, але це і є джерело ваших проблем та стресів. Зрозумійте, що чашка сама по собі не робить каву кращою. Насправді, все, що ви хотіли, була просто кава, а не чашка. Але ви свідомо обрали кращі чашки, а потім роздивлялися, кому яка чашка дісталася.
А тепер подумайте: життя – це кава, а робота, гроші, становище, суспільство – це чашки. Це всього лише інструменти для сприяння нашому життю. Те, яку чашку ми маємо, не визначає та не змінює якості нашого життя. Іноді, концентруючись лише на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком самої кави.
Найщасливіші люди – не ті, які мають все найкраще, а ті, які шукають все найкраще у тому, що мають.
