Пам’ятайте: коли ми щось втрачаємо – ми платимо десятину. А головне у цьому житті – не втратити людяність. Усе інше можна надолужити.
Ранок. Либідська. Я забігла в супермаркет. Взяла мінеральну воду і до каси. У черзі переді мною стояв чоловік років 35-ти. Гарної статури, зі смаком одягнений, але вигляд у нього був якийсь незібраний. Він заплатив за пляшку дорогої випивки і вийшов на вулицю.
– Був крутим бізнесменом, і все втратив, – сказала мені продавчиня.
Я нічого не сказала. Ранок. На своїй хвилі.
– Чесно! Усе втратив і тепер кожен вівторок і п’ятницю приходить купує на решту грошей найдорожчий коньяк, – додала продавчиня.
Це – десятина
Я вийшла на вулицю. Чоловік стояв недалеко від входу, поставивши пляшку на лавку.
– Дорогий, але не якісний, – сказала я.
Він подивився на мене.
– Це ще чому?
Я взяла пляшку і показала три відмінності.
Він з зацікавленням подивився на мене.
– Звідки такі знання?
– Я майже рік присвятила піару цієї продукції. Народилась у Вірменії, як я можу не знати все про хороший коньяк?
Він усміхнувся.
– Ваша робота?
– Моє хобі. Чому саме по вівторках і п’ятницях ви купуєте найдорожчий алкоголь?
– Люблю систематичність.
Ми обоє посміхнулись.
– А якщо чесно?
Він покрутив пляшкою, зітхнув, потім поглянув на мене.
– Усе банально. Друг зрадив, партнер по крупному підставив, дружина пішла, а дівчина на днях розбила авто.
– І все?
Він здивовано поглянув на мене.
– Хіба цього мало?
– Ви позбулися людини, яка не була вашим другом, від вас пішла жінка, яка вас не кохала, дівчина розбила машину, але залишилася живою. А партнер підставив по крупному і тим самим ви заплатили десятину на багато років вперед.
Він вже широко усміхався.
– А ви ніби постійно віддаєте десятину?
– Обов’язково! Тому Бог, коли я потрапила в схожу ситуацію, дав мені інше рішення. Ви почали пити, а я почала рекламувати алкоголь. Помітили різницю?
Він розправив плечі і подивився на мене.
– А ви не хочете кави? Я знаю гарне місце.
– Дуже!
Сильна людина вміє вчасно зупинитися
– Чому ви заговорили зі мною? – запитав мій новий знайомий?
– Профдеформація, – посміхнулася я. – Завжди виводжу всіх на розмову.
– А якщо серйозно?
– Я не повірила, що ви опуститеся на саме дно.
Ігор завмер і через кілька секунд запитав:
– Чому не повірили?
– Тому, що сильні люди вміють вчасно зупинитися.
Він поставив чашку і тоді приклав долоні до очей, намагаючись їх втиснути. Я розуміла, що він стримує сльози, і дала йому можливість заспокоїтися. Коли він прибрав руки, то помовчав певний період і тоді сказав:
– Так зазвичай мама казала батькові: “Сильна людина вміє вчасно зупинитися”.
Я спокійно додала:
– А ви син свого батька.
Ігор подивився на мене і посміхнувся.
– Як вчасно ви спустилися на землю, богиня піару.
Я розсміялася, тому, що багато років тому мене так називала моя колишня колега й неймовірно талановитий дизайнер. Іра робила такі макети, що всі приходили на них подивитись. Це було справжнім витвором мистецтва. Кожен макет.
Головне – людяність
Ми могли б ще розмовляти й розмовляти, але мені потрібно було бігти, щоб зайняти своє улюблене місце в коворкінгу біля вікна.
– Ви ж не випадково зустрілися мені сьогодні? – запитав Ігор.
І, я зрозуміла, що йому дуже хотілося вірити, що його життя дійсно стане іншим.
– Невипадково, – відповіла я. – Це моя десятина.
Він усміхнувся.
– Хіба богиня піару має платити?
– Часом навіть у подвійному розмірі, – відповіла я.
І поки я йшла дорогою, то змахувала сльози. Я не соромилася їх. Це наслідок катарсису – очищення сприйняття того, що було головним. А головним завжди залишається людяність.
Авторка – © Вероніка Кирилюк
