Тобі плюють у душу і б’ють у спину, а ти прощаєш і прощаєш…
Мати Тереза говорила: «Для міцного сімейного союзу мало однієї любові. Потрібно навчитися прощати…». Дивлячись на статистику розлучень, прощати у нас не вміють.
А може, це й на краще? Є такі речі, на які неможливо заплющити очі. І чим раніше люди, які зовсім не підходять один одному розлучаться, тим краще.
Але є й такі союзи, з яких не так просто вибратися та забути стосунки, як страшний сон. Мати та дочка, батько та син. Бабусі, дідусі та їхні онуки. Сестри та брати. Кров не вода, від близьких не відмахнешся. Доводиться стосунки вибудовувати.
По телевізору показують серіал, в якому героїня багато прощає молодшій дочці. Та пішла не вірною дорогою, грубіянить матері. А вона все прощає та прощає. Глядачі гадають, а чим справа скінчиться? Але поки що просвіту ніякого немає.
Дочка сказала: “Якщо ти хоч щось мені заборониш, ти більше за мене ніколи не побачиш”.
Що робити матері у такому разі?
Юнацький максималізм можна пережити.
Але й у відносинах дорослих людей не все так гладко, як хотілося б. Сатирик сказав: «Мудрість не завжди приходить із віком. Іноді вік приходить один».
55-річна дочка моєї 83-річної сусідки виховувалась як королева та аристократка, а виросло те, що виросло. Матір свою не цінує і не поважає, репетує з будь-якого приводу. В обох тиск потім скаче так, що швидку доводиться викликати.
Потім старенька запитує мене: “За що вона зі мною так?”.
І відповіді немає, тому що все життя вона прагнула бути доброю матір’ю. Собі нічого, найкращий шматочок — донечці. На таку старість не розраховувала. Можливо, розпестила і виростила монстра. А може життя нас такими робить.
І ось вона в черговий раз запитує: «За що вона зі мною так?», а я мовчу і думаю, що вона ні за що, а всім нам, які живуть у цьому будинку, хороший урок, як поводитись не потрібно. Як погано така поведінка виглядає збоку.
Арабська мудрість каже:
«Ви прощатимете близьку людину, доки не зненавидите її».
Я тільки недавно прочитала цю фразу і зрозуміла, що в безкінечному пробаченні немає виходу на світ, немає результату у вигляді відполірованих до ідеального стану стосунків. Є тільки морок, темрява, глухий кут і сморід.
Тобі плюють у душу і б’ють у спину, а ти прощаєш і прощаєш.
Не треба так. Потрібно віддалятися. І йти. Навіть від найближчих.
У 83 роки це важко зробити. Іноді краще жити з такою дочкою, ніж зовсім однією. Але знаю, що є маленький нюанс: ця бабуся переписала все майно на дочку, віддала їй у руки кермо влади своїм життям. Ось та й відчуває свою повну безкарність.
А може, нерухомість тут ні до чого. Вся річ у характері.
Але висновок один: треба уникати будь-якої кабальної залежності від інших: моральної, фінансової, фізичної. Потрібно залишати собі простір для маневрів, інакше не залишиться нічого іншого, як прощати людині те, що їй не можна пробачити…
