Не даруй свої сльози абикому. Не оголюй душу перед тим, хто туди закине ще більше льоду та холоду…
Якщо ти все частіше й частіше зауважуєш, що сльози стають твоєю звичайною справою, то почни з найголовнішого — стань жадібним і приступай до тотальної економії солоної води з твоїх очей.
Так, поплакати і проревіти біль, перебуваючи в моменті, це добре і навіть корисно. Але якщо твоє життя зараз раптом стало таким, що ці солоні струмки приходять до тебе в гості надто часто, значить ти надірвалася.
У тобі немає тієї енергії, яка має бути. Твоє сонечко зігрівало стільки всіх і все, що не встигає світити для тебе.
Негайно вимикай промені в сторони інших, припиняй думати про те, що там комусь страшно сказати, щоб не образити чи не втратити, і спрямовуй все своє тепло на себе.
Ти народилася точно не для сліз.
Так, нам іноді дуже складно розлучатися, розлучатися чи приймати дорослі рішення. Але це зробити необхідно, якщо ти по-справжньому любиш себе і бажаєш собі щирого та справжнього щастя.
Ніколи нікому не дозволяй вважати твої сльози звичайною справою, мовляв, та вона весь час плаче, завтра все пройде!
Ні, цього не можна допускати.
Твої сльози – це твій біль. Це твої емоції та почуття. Це те, що намагаються закрити в тобі, замазати та зафарбувати, вирвати з тебе та заховати кудись подалі. Це те, що не хочуть помічати і відчути, вдаючи, що нічого й не відбувається.
Твої сльози – це ти. І якщо людина дозволяє собі їх не сприймати і не реагувати, якщо для близької людини твої сльози це просто вода. То зрозумій чесно лише одне — ця людина ніяка не близька, а просто людина. Той, хто випадково опинився поруч, бо в тебе занадто добре серце і величезна світла душа.
Сльози – це відкритість, це як оголений провід, що висить над головами перехожих у центрі міста. А дроти оголені просто так не звисають, сама ж знаєш. Значить, щось сталося…
Твої сльози – це сигнали та маячки. І коли їх не помічають, значить, ти не в тій пристані і поряд не твій капітан. Складно в це повірити, прийняти чи раптом зважитися на відважний крок щось змінити, але треба.
Обов’язково слідкуй наступного разу за своїмт сльозами. Не даруй їх абикому, якщо цей абихтось дивиться на них, як на порожнє місце. Не оголюй душу перед тими, хто туди закине ще більше льоду та холоду.
Якщо є можливість, краще тікай додому і реви в стару добру подушку. І реви з усіх сил, щоб виплакатися і щоб нічого не залишилося, щоб наступного разу кривднику не дісталося недоплачених сліз. Краще так, повір.
Якщо ж усередині твого маленького світу під назвою будинок ти все частіше і частіше ллєш сльози – неодмінно подумай ось про що – чи можеш ти змінити цю ситуацію, чи зможеш щось виправити, щоб запанував мир і гармонія, чи людина, яка поруч йде на контакт і чи хоче вона справді бути тут із любові та бажання прожити разом ціле життя? Лови свої відчуття та почуття. Вони обов’язково тобі дадуть точну відповідь.
Іноді вона дуже сумна, бо себе не обдуриш: «Людина тут на якийсь час і тримається все якраз на твоїх сльозах і силах».
Але якщо взяти себе в руки і застосувати в дію правило про те, що простіше змахнути людину, яка змушує плакати, ніж сльози, то все знову розквітне. І обов’язково з’являться нові люди, нові посмішки, яскраві емоції та сльози лише від щастя.
Ми дзеркала. Якщо ти часто плачеш – значить поряд з тобою теж поранена людина, яка тримає біль у собі. А можливо, вона тримає нерішучість, свою неспроможність, образи та недомовленості, явне усвідомлення, що її не зробити тебе щасливою.
Спробуй налагодити серцеве спілкування, справжній душевний контакт. Спробуй вийти з позиції маленької принцеси і стати дорослим дівчиськом. Проаналізуй для початку, чому раптом ти плачеш: це навмисна образа, щоб тебе зачепити, або це суто твої внутрішні рани, які просто зачепилися за слова і викликали сльози.
Саме при такому дорослому ставленні до себе та спілкуванні з людьми ти точно відчуєш, заздалегідь ти проливаєш свої сльозинки або ж потрібно дійсно стирати людину.
