«Завжди давай людині рівно три шанси. Насправді ці шанси ти даєш собі. Не прогаяти щось важливе, не зіпсувати собі долю, навчитися чогось нового. Але не більше!”.
Вона була не від цього світу…
Могла піти на ринок у святковому костюмі. Нанести на зап’ястя улюблені парфуми під час походу до пекарні.
Вона багато читала, не зважаючи на пилюку. На дачі годинами сиділа на веранді, милуючись західним сонцем. І бур’яни в саду її зовсім не турбували.
Нічого не економила і користувалася сімейною порцеляною, щоб попити чай.
Вона – це бабуся моєї подруги.
Ми тоді були юні, наші голови були забиті ідеологічною нісенітницею.
Все це наклало стійкий відбиток на все життя. З нескінченними «треба» та «повинен», з неодмінними поневіряннями та подоланнями. З ухилом у жорстку дисципліну, ну ви розумієте.
Звичайно, на цьому фоні бабусине — «життя треба смакувати, а не терпіти» — виглядало щонайменше недоречно. Як клоунський ковпак на директорі загальноосвітньої школи.
І багато з того, що вона говорила, ми бездумно пропускали повз вуха. Тільки тепер я намагаюся усвідомити всі ці моменти та переосмислити їх наново.
А бабуся казала нам:
- “Дівчатка, принців мало, і вони дуже люблять себе. Їх вистачає лише на дуреп. Беріть хороших тихих хлопчиків, і вони зарплату носитимуть додому, а не всяким дурепам”.
Так! Авжеж!
Ще бабуся казала:
«Бійся надто гарячих чоловіків. Вони не приносять нічого крім доброї близькості, великого головного болю та непотрібних страждань. Це марний і руйнуючий вогонь. Він не гріє. Він просто спалює все. Віру в людей, надію та любов».
Ця фраза, що викликала тоді праведний гнів, стала зрозумілою набагато пізніше. Після опалених крил.
А ось це просто шедевр:
«Якщо ти хочеш послати людину далеко, не вказуй цей напрямок просто так. Задай людині ціль, намалюй її карту, дай її чарівний клубок. А раптом дістанеться?».
Або ще:
«Ніколи не роби поспішних висновків, не ухвалюй різких рішень. Сядь. Посидь. Послухай хорошу музику, смачно поїж, усміхнись. Може, до цього моменту нічого вирішувати вже і не доведеться».
«Не треба бути доброю. Добро – поняття відносне, для кожного своє. Просто будь об’єктивною та справедливою».
“Завжди давай людині рівно три шанси. Насправді ці шанси ти даєш собі. Не прогаяти щось важливе, не зіпсувати собі долю, навчитися чогось нового. Але не більше!”.
“Не бійся заводити собі ворогів. Вони потрібні, щоб тебе розбурхувати. Бійся заводити собі дешевих друзів, вони тебе потягнуть на дно”.
«Просто сядь на березі і чекай. Час — це ресурс, здатний вирішити все і завжди».
Мені здається, що таких слів, як “колись” і “одного разу” не було в її лексиконі. Якщо щось варто було бачити, чути чи робити, вона прагнула і бачити, і чути, і робити зараз.
Як же вона мала рацію!
Як жаль, що ми її мало слухали!
«Не бійся заводити собі ворогів»: 8 порад бабусі, які ми не слухали (а жаль)
