Чоловік дбайливо ставився до своєї дружини, і не дозволяв їй носити з магазину більше трьох сумок. На знак подяки за це, вона народила йому сина: виростила, виховала, вивчила, вивела в люди. У цьому процесі вона встигла постаріти: сивину хною не зафарбувати, зморшки від крему не розгладжуються, манікюр не робить руки молодшими.
У неділю по обіді чоловік, трохи соромлячись, і, не дивлячись в очі, сказав, що покохав і йде в інше життя, де багато світла, музики і свята.
— Ти подивися на кого ти стала схожа?! Ти давно дивилася на себе в дзеркало? Коли останній раз ставала на вагу?
Про вагу було чомусь особливо прикро.
Чоловік — це така живність, яку скільки не годуй, все одно в чуже меню дивиться.
Вона трохи поплакала, потім взяла чистий аркуш паперу і написала: “Моє нове життя повне світла, музики і свята”. Список був короткий і складався з двох пунктів: перший – схуднути, другий – відсвяткувати своє звільнення з неволі щоденної праці на благо невдячного Васьки.
Тільки проживши більшу частину життя, починаєш розуміти, що не можна відкладати свої бажання і мрії на потім… у жінок “потім” – після заміжжя, немає. Колись вона малювала, мріяла подорожувати, навчитися танцювати танго. Вийшла заміж, і зрозуміла, що чоловік і танго несумісні, а подорожі можливі лише раз на рік до батьків в інше місто і влітку на дачу.
І ось тепер, вона вільна! Хочеш – малюй, хочеш – танцюй, хочеш – співай, а не хочеш, від самотності вий.
Вити не довелося, відразу прискакали принци на білих конях. Їх, напевно, теж добре годують, але захотілося різносолів з її столу.
Першим в двері подзвонив сусід Сашко, запропонував поміняти дверний замок, щоб Васька – не зміг повернутися.
Другим з’явився друг Васьки – Санько. Третім був начальник Сергій Володимирович – запропонував підвищення і відпустку в Одесі. Четвертим до фінішу прийшов, вірніше, прискакав, а точніше, приїхав Мишко – друг дитинства, перша любов – нічого не запропонував крім спогадів. Де ж ви були… принци на білих конях! Вас поки дочекаєшся, встигнеш заміж вийти, дітей народити, розлучитися і зрозуміти, що ви, хай йому грець, абсолютно не потрібні.
Ніколи їй! Стільки планів попереду! І всі святкові.
Насамперед почала ремонт в квартирі: викинула речі зі старого життя – нічого захаращувати нове. Добралася до антресолей, де знайшлося все її “доваськине” життя. Чого тут тільки не було: старенькі ковзани; викрійки для випускної сукні; шкільні зошити з віршами про кохання. У дальньому кутку причаївся фотоапарат “Зеніт” – тато подарував на день народження зі словами: “Попереду у тебе, доню, довге життя, повне чудес. І нехай вони залишаться з тобою назавжди”.
Ковзани і викрійки викинула, а фотоапарат взяла в нове життя, де чекали дива, за якими довелося їздити по країні.
Через рік вона читала свій план “нового життя”, як найзахопливішу книгу про подорожі і зустрічі. За цей час він доповнювався ідеями, іноді важко здійсненними: стрибнути з парашутом, пройти сплавом по бурхливій річці, підкорити невелику гору. Сто першим пунктом йшов Василь, який повинен був захлинутися від розчарування, що втратив головний приз свого життя – жити довго, щасливо і відійти у засвіти поруч з нею.
“Скромнішою треба бути”: подумала вона і викреслила засмученого Ваську зі свого життя назавжди… навіть з плану. Але раптом подумала…, але ж я повинна бути йому вдячна, адже якби він не пішов в своє свято, то не було свята у неї. Так би і прожила у нього безкоштовною домробітницею.
Тому, коли летіла з парашутом, кричала: “Васяяяяя! Дякую тобі!”
Коли перетинала бурхливі пороги на річці, то в страху шепотіла: “Василю, довіку вдячна буду…”
Коли стояла на верхівці невеликої Лисої гори повторювала, як заклинання: “Васька, що ж ти мене раніше не послав на всі чотири сторони!?”
Одного ранку вона прокинулася від яскравого сонячного безумства за вікном. Крізь штори пробивалися веселі промені, які розбудили її ласкавим дотиком до обличчя. “Час тільки сьома ранку, – не відкриваючи очей, вона потягнулася в ліжку, – а я вже щаслива,” – подумала вона. Пройшла на кухню, зварила чашечку кави, принесла собі в ліжко. Відкрила тижневик, де побачила щільний графік свят на цілий тиждень: зустрітися з подругою, відмовити черговому принцу, купити сумочку під чобітки, які купить в наступному році, зателефонувати Васьці і привітати його з річницею визволення від шлюбних обов’язків і запросити на відкриття своєї персональної виставки фотографій , які вона привезла з останньої подорожі.
Коли гортала тижневик, випав початковий план “нового життя” з двома пунктами. Перший потішив. Вона нагнулася під ліжко і витягла звідти вагу. Стала. Стрілка пішла різко вниз і застигла на тій же цифрі, що і рік тому, але це її не засмутило.
Адже головне в житті жінки не вага, а вміння зробити світ навколо себе святковим…
Автор: Наталія Баранова
