У Київській області є невелике село в п’ятдесят будинків. З одного боку села невелика річка, з іншого дрімучий ліс, який тягнеться на кілька кілометрів.
Жила в цьому селі маленька дівчинка Світланка, і був у неї єдиний друг, німецька вівчарка «Дружок». І дівчинці і «Дружку» було по шість років.
Народилися вони в один день, і коли Світланку привезли з пoлoгового будинку, дядько Паша, брат батька, приніс цуценя в подарунок молодій сім’ї
Нерозлучні друзі, так називали їх мешканці села. Там де Світланка, там і “Дружок». Там де «Дружок», там і дівчинку шукай.
Сталася тим дощовим літом бiда, пропала дівчинка. Не повернулася вона до обіду, не повернулася і до вечері. «Дружок» в той день був посаджений на ланцюг, так як в гості з міста приїхала рідна сестра Свєтиної мами, а пес чомусь її не любив.
Батьки зайняті гостями спохватилися, що немає дівчинки тільки в другій половині дня. Обійшли село, ніхто дівчинку не бачив. Тільки бабуся одна восьмидесятилітня начебто бачила її вранці під лісом, що та суницю збирала.
Але вона це була чи ні бабуся не була впевнена. Батьки побігали у ліси, біля річки пошукали, немає ніде Світланкu.
Тим часом стемніло і пішов дощ. У будинку дівчинки стали збиратися жителі села. Що робити, де шукати дівчинку? У ліс вночі йти безглуздо, три ліхтарика на все село, і ті неробочі, батарейки сіли.
Вирішили почати пошуки на світанку. До ранку люди розійшлися, залишивши у нестямі від горя батьків і скавчачого пса.
Трохи почало світати, біля будинку зібралося чоловік тридцять. Прийшли всі, крім старих і дітей.
Хтось сказав що б відчепили пса, нехай шукає друга, хоч це і марно, дощ не припинявся з учорашнього вечора. Пес звільнившись від ланцюга рвонув у бік лісу і зник у гущавині.
Люди розділилися. Частина розбрелася по річці. Молодь пірнала обстежуючи дно. Інша частина, разом з батьками, пішла на пошуки в ліс. А дощ все лив і лив.
Йшла четверта доба по зникненні дівчинки. Ряди пошукових систем помітно порідшали. Кілька людей застудилися і лежали з температурою. Інші отримали невеликі травми в ході пошуків.
У дворі порожнього будинку лежав «Дружок», поруч обхопивши його руками лежала знесилена Світланка.
Брудні клаптики сукні ледь прикривали маленьке, в подряпинах і синцях, крихке тільце. Їх побачила та сама восьмидесятилітня бабка, проходячи повз. Миттєво зібралося вся село, викликали швидку, знайшли в лісі батьків.
Світланку відвезли в лікарню. «Дружок» так і залишився лежати посеред двору, він був мертвий. Око у собаки опухло від yкусу гaдюки. Від двору в сторону лісу тягнувся слід на сирій землі. «Дружок» вже вмupаючи, з останніх сил тягнув дівчинку до людей.
Останнє що він бачив, це розпухлу від укусів комах руку дитини. Він спробував її лизнути, але сил вже не було.
Пес помep знаючи, що тепер дівчинка буде жити. Люди були вражені людським вчинком собаки. Люди плакали. Плакала все село. Ви коли-небудь бачили як плаче все село? Не дай бог вам таке побачити.
«Дружка» поховали на околиці села у берізки. Батько дівчинки поставив на місце поxoвання пса величезний камінь-валун. Світланка все більше мовчала, її тепер часто бачили поруч зі своїм другом.
Навколо валуна було дуже багато квітів. Тепер вже доросла Світлана Сергіївна приїжджаючи в рідні краї, в першу чергу йде до свого друга. Гладить ніжно валун і розповідає »Дружку» новини зі свого життя.
Ось така була реальна історія з життя.
