“Здавалося б усе гаразд, про те ніщо не тішить?” Знайома історія? А якщо скористатися принципом Матвія. Ви ж пам’ятаєте цю фразу: “хто має, тому дасться, а хто не має, у того відніметься і те, що має”.
Все просто. Потрібно лише зрозуміти, як він працює. Ви, напевно, кожного дня з цим стикаєтесь. Вочевидь забули, що можна примножити те, що дано, і радіти з того, отримуючи більше. Спробуйте. Це легко.
Вона згадала анекдот, який нещодавно розповіла подруга.
Прийшов один чоловік в крамницю, щоб повернути новорічну гірлянду.
– Не працює? – запитав його продавець.
– Чому ж? Ще й як працює, – відповідає той.
– Тоді в чому справа?
Покупець зітхнув і відповів:
– Не тішить.
Ось так було і в неї: все здалося б добре, але ніщо не тішить. І дивна річ, з кожним місяцем проблеми тільки накопичувались.Спочатку прорвало трубу в ванній, і ВОНА затопила сусідів знизу. Згодом подряпали крило її автівки. Потім цуценя подруги, поки вони пили на кухні чай, зіпсувало її нові італійські мешти. Ну, а коли вже посеред ночі раптом впала картина і мало її не прибила, то ВОНА зрозуміла, що явно десь начудила.
Коли вранці ВОНА розповіла про це колегам, маркетолог Світлана тільки плечами знизила:
– Принцип Матвія, дорогенька.
– В сенсі? – не второпала ВОНА.
– Ну, в Біблії написано: “хто має, тому дасться, а хто не має, у того відніметься і те, що має”.
– Хто буде віднімати?
– Хто-хто? – як малеча, відповіла Світлана і підняла очі до неба.
– І що робити? Світлана зітхнула:
– Плюсувати.
– Що? – не зрозуміла ВОНА.
– Все! – відповіла та.
– І добре, і погане.
ВОНА б напевно забула про цей дивний принцип, про те через пару хвилин охоронець сказав, що подряпали друге крило. І тоді ВОНА вирішила, що варто спробувати той Світланчин закон… Тому в обід, коли директор розкритикував її новий проект, ВОНА спокійно відповіла:
– Це до щастя, – і вийшла з кабінета. Приплюсувала.
Опісля вирішила зробити собі приємне – зайшла в улюблену кав’ярню. Через 10 хвилин подзвонила секретарка: “Мерщій назад. Шеф вирішив, що хтось з конкурентів зацікавився твоїм проектом, тому він негайно поставив його в розробоку”.
До кінця тижня на всі дрібні проблеми ВОНА відповідала: “Зараховується”, “Плюсую”, “На щастя”. І зі скрипом приймала більші проблеми: “Гаразд, і це в скарбничку”, “Все до кращого”.Найдивніше те, що якимось дивом цей принцип Матвія працював. Бо й ніби десь віднімалось, та при цьому відкривались якісь нові можливості. До того ж там, де ВОНА зовсім не очікувала.
І коли від неї раптом вирішив піти Михайло… ВОНА навіть не здивувалась.– Тобі що взагалі наплювати, що я зараз збираю речі? – обурено запитав він.– Не наплювати, – відповіла ВОНА – Але ти за час цивільного шлюбу не готовий до дітей і навіть не хочеш знайомити мене друзями. У мене тоді питання до самої себе: “А нащо ти мені такий потрібний, якщо я за стосунки, хочу дітей і зазвичай душа компанії?” Тому твій відхід, Михайле, до щастя”.Той отетерів від таких слів і навіть перестав збирати речі, але ВОНА вже почала йому допомогати, витягуючи ще одну валізу…
Світлана мала рацію: принцип Матвія працював, і тепер ніхто не відрізАв шматочки від того, що ВОНА мала. Навпаки, там, де було мало, звідкись приплюсовувалось. Якщо ж з’являлись проблеми, то як урок чи нагадування: не роби іншим лихого – обов’язково повернеться. Позаяк більше було доброго. В рази більше. Просто хто зауважує, що він має, в того й буде і примножиться -)
Все до кращого!
© Вероніка Кирилюк
