Ми всі дуже любимо нашу Оленку. Дружимо з нею ще зі студентських років. Не просто любимо – потай ще й шкодуємо. Вона завжди була трохи розсіяною, завжди такою беззахисною, від чого в неї все життя проблеми на роботі. Начальниця їй хамила щодня і погрожувала звільненням. Але це не найголовніше. Вона прожила із чоловіком 18 років, донька вже майже доросла, живе окремо.
Раптом Олена відчула, що у чоловіка «хтось є». Він став пізно приходити, не відповідає на дзвінки, шле тільки смс «зайнятий», на запитання реагує нервово: «Ну що ти пристала? Йди вже спати!»
Олена зачинялася у ванній та плакала. Вона відчувала, що нікому не потрібна. Якось наплакалася, вирішила перед сном намазати обличчя кремом – це виявилася зубна паста. «От і маразм почався заразом», – сказала вона нам.
Ми дружно запевняли, що всі ми з дивностями, що вона собі вигадує і що її Юра – добрий і вірний чоловік. Але ми розуміли, що Оленку треба рятувати, що вона захандрила. До того ж дехто з нашої компанії випадково побачив у кафе увечері Юру – він був із дівчиною. Звичайно, Олені про це ми не сказали. Ми вирішили знайти їй хорошого психолога, Олені треба було виправити самооцінку, змусити повірити в себе, навчитися не переживати через будь-яку фігню. Так, жінці у сорок це не так легко, але можна.
Психолога ми знайшли одного з найкращих фахівців з депресій. Він був готовий навіть провести дві зустрічі з Оленою безкоштовно (ми теж надали йому деякі послуги з ремонту машини). І відправили Олену до нього, до медичного центру.
Далі сталося дивовижне. Ми й досі вважаємо це маленьким дивом.
Олена прийшла вчасно, постукала. “Входьте!” – Відповіли їй.
За столом у кімнаті сидів лисий чоловік у великих окулярах. У нього був легкий акцент – чи то грузинський, чи то вірменський.
– Ви щось хотіли? – спитав він.
З вами мій друг говорив… Який ремонт машини робив.
– А! Чудово. Сідайте, розказуйте! Які проблеми?
– Мені здається, у мене депресія.
– Що? – Чоловік підняв окуляри, нахилив голову.
– Е, яка депресія у такої гарної жінки?
Олена усміхнулася:
– Спасибі… Але на роботі у мене важка атмосфера… Начальниця мене принижує…
– Що?! – Психолог навіть підвівся. – Вас? Ану розповідайте! Ні, зачекайте, хочете трохи коньяку, га? Розширити судини, та й розслабитися, га?
Олена не відмовилася. І потім розповіла психологу про проблеми із начальницею. Психолог стукнув великою долонею по столу:
Тут є один перевірений рецепт. Якщо вона ще раз щось в’якне – ви їй відразу: “Заткніться і не смійте зі мною так розмовляти!”
– Але ж хіба так можна? – Здивувалася Олена. – Це по-науковому?
– Я називаю це шоковою терапією, чудовий метод. А якщо вона не вгамується – візьміть крем у балончику і видавіть їй прямо в обличчя. Ну знаєте – продається такий – для тортів усіляких?
– Але ж мене одразу звільнять!
– І нехай! Але ви підете переможницею. Розумієте?
– Так! – радісно відповіла Олена. – Точно!
Потім вона розповіла про чоловіка. Психолог махнув рукою:
– Ну може, він і знайшов якусь вертихвістку, буває. Ну, а ви теж гарні – сидите вдома з похмурим обличчям, кому це сподобається? Слухайте, надіньте з ранку найкращу сукню, нафарбуйтеся яскравіше.
– Навіщо?
– Е, ви жінка чи хто? Ви коли яскраво фарбувалися востаннє?
– Не пам’ятаю… Не було приводу.
– А навіщо привід? Для себе. І теж приходьте увечері пізно. Найкраще вночі.
– Юра хвилюватиметься…
– Чудово! Це треба. Нехай хвилюється! Ви вже нахвилювалися, тепер його черга.
– Він дзвонитиме…
– Не відповідайте!Напишіть смс – буду пізно. І все!
– А він почне розпитувати…
– Та просто смійтеся у відповідь. Ви сміятися вмієте? Так – безтурботно, як у юності?
– Мабуть, уже ні.
– Зараз репетируватимемо. Он дзеркало, вставайте перед ним. Та у вас і фігура хороша, як я подивлюся. Ох, не був би я одружений… – Психолог зобразив руками щось на зразок лезгинки.
І тут Оленка засміялася. Відкрито, легко, вільно. Вона відчула, що їй добре, що всі проблеми – нісенітниця, що попереду ще багато років життя, що вона крута та сильна.
Після сміхового тренінгу психолог сказав, щоб Олена прийшла через тиждень, галантно поцілувавши руку.
Наступного дня вона одягла найкращу сукню, нафарбувала губи червоною помадою, а очі підвела так, наче їй на вечірку. Чоловік запитав:
– Ти куди така? У вас корпоратив?
Олена відповіла недбало: «Начебто…» І швидко пішла. Сьогодні вона почувала себе у ролі спецагента. І їй подобалася ця роль.
На роботі жінки заніміли, коли побачили Олену. Вирішили, що у неї день народження, про який всі забули.
– Ні! – Відповіла Олена. – Я просто зустріла потрібну людину.
І тут з’явилася начальниця:
– Це ще що за карнавал? Ідіть вмийтеся і швидко надішліть мені рахунки-фактури. Що ви стоїте? Швидко, я сказала!
Олена глянула начальниці прямо в обличчя і сказала: «Заткніться і не смійте так зі мною розмовляти!». Усі затихли. Начальниця наблизилася до Олени: «Чьо? Здуріла зовсім? Я звільню тебе!»
Олена швидко запустила руку в сумку – і це був такий лихий жест, що всі вирішили: вона витягне величезний пістолет. Але Олена дістала з сумки балончик, натиснула на білу кнопку. Начальниця сторопіла настільки, що стояла, не ворухнувшись, поки її обличчя перетворювалося на тортик.
Начальниця закрилася в кабінеті на цілий день, а ввечері покликала Олену: «А ви крута, Олено Іванівно. Прям тихий вир із чортами. Ні, я не звільнятиму вас. Ви знайшли нестандартне рішення, і я знайшла. Я випишу вам премію.
Додому Олена з’явилася о першій ночі. До цього вона сиділа у мене вдома, ми пили чай та веселилися. Давно я не бачив Оленку такою, зі студентських років. Їй дзвонив Юра, але вона скидала дзвінки.
“Психолог так велів”, – пояснювала Олена. За кілька днів Юра приїхав до неї на роботу. Покликав у ресторан. Там довго вибачався, говорив, що був неправий, що недооцінював Олену, що вона для нього – все, ну і таке інше. Потім вони їхали на таксі і цілувалися на задньому сидінні, як у юності.
У призначений день Олена прийшла до психолога. Вона раптом роздивилася табличку на двері: «Завгосп». Минулого разу Олена не звернула уваги на неї, їй було не до табличок. Олена швидко зазирнула всередину – там сидів той самий лисий чоловік у великих окулярах. Усміхнувся Лені:
– О, який я радий, заходьте!
– То ви не психолог?
– Ні, люба, зовсім не психолог. Психолог поверхом вище. Просто ви були така нещасна, мені захотілося допомогти хоч трохи.
Олена зареготала:
– Іноді бути розсіяною дуже корисно!
© Олексій Біляков
