Якщо ви людина від природи добра, то напевно вам знайоме Золоте правило: «Не роби добра – не отримаєш зла».
На жаль, воно працює практично завжди, але чому так відбувається? Якщо це питання хоча б раз опинялося в вашій голові, то настійно раджу прочитати цю притчу, в ній ви знайдете відповідь, а головне зрозумієте, як жити з несправедливістю світу.
Одного разу до старого мудреця в двері постукала молода незнайомка, яка, заливаючись сльозами, розповіла старцю свою історію.
– Я не знаю, як мені далі жити … Все життя я ставилася до людей так, як би хотіла, щоб вони ставилися до мене, була з ними щира і відкривала їм душу … По можливості я намагалася робити всім добро, не чекаючи нічого взамін, допомагала, чим могла. Я дійсно робила це все безоплатно, але натомість отримувала зло і глузування. Мені прикро до болю і я просто-напросто втомилася … Благаю, скажіть, як мені бути?
Мудрець терпляче вислухав і потім дав дівчині пораду:
– Роздягнися догола і пройдися зовсім голою по вулицях міста.
На таку заяву жінка відповіла:
– Вибачте, але я ще не докотилася до такого … Ви, напевно, з глузду з’їхали чи жартуєте! Зроби я таке, то не знаю, що очікувати від перехожих … Дивися, ще хтось збезчестить або поглумиться наді мною …
Мудрець раптом встав, відчинив двері і поставив на стіл дзеркало:
– Ти соромишся вийти на вулицю голяка, але чомусь тобі зовсім не соромно йти по світу з оголеною душею, розкритою, як ці двері, нарозхрист. Ти пускаєш туди всіх кому не лінь. Твоя душа – це дзеркало, саме тому всі ми бачимо відображення самих себе в інших людях. Їх душа повна зла і пороків – саме таку потворну картину вони і бачать, коли зазирають в твою чисту душу. Їм не вистачає сили і мужності, щоб визнати, що ти краще їх, і змінитися. На жаль, це доля тільки воістину сміливих …
Запитала красуня:
– Що ж мені робити? Як я можу змінити цю ситуацію, якщо від мене, по суті, нічого не залежить?
Мудрець відповів:
– Нумо підемо зі мною, я дещо тобі покажу… Подивися, це мій сад. Ось уже багато років я поливаю ці небаченої краси квіти і дбаю про них. Зізнатися чесно, я жодного разу не бачив, як саме розпускаються бутони цих квітів. Все, що мені доводилося бачити, – це прекрасні квіти, які ваблять своєю красою і запашним ароматом.
– Дитя, вчись у природи. Подивися на ці чудові квіти і роби, як вони, – розкривай своє серце перед людьми обережно, щоб ніхто цього навіть не помітив. Відкривай душу хорошим людям. Іди від тих, хто обриває твої пелюстки, кидає під ноги і топче. Ці бур’яни ще не доросли до тебе, тому ти нічим їм не допоможеш. У тобі вони будуть тільки бачити потворне відображення себе.
