Що ви про себе насправді думаєте – так і складеться у результаті ваше життя. Це запорука щастя або нещастя – те, що людина про себе насправді думає. У потаємній, прихованій від інших глибині своєї душі. Істинна думка про себе – вона дуже глибоко у підсвідомості.
А думає людина про себе зазвичай те, що в дитинстві про неї говорили дорослі, від яких вона залежала. Найближчі дорослі: батьки, дідусі, бабусі, вчителі, вихователі – близькі дорослі. Дитина до семи років вірить усьому, що кажуть дорослі. Так уже діти влаштовані,
вчені це знають.
Акторка Ава Гарднер була така гарна, що погляд не відвести. Вона була сама довершеність. Бракує слів, аби описати її неймовірну красу. Та й акторкою вона була чудовою – зіграла у багатьох фільмах. Хоча з її вродою можна було просто стояти та мовчати – нехай милуються, як на статуї Праксителя.
Проте вона грала. І заміж виходила – але завжди невдало. А потім почала попивати і старіти. Та одного разу сказала на зйомках фільму: мовляв, я нічого не можу. У мене просто немає таланту. Вдячна вам за зусилля. Але я справді нічого не можу.
Це настільки дивно звучало з вуст неймовірної красуні та обдарованої акторки, багатої та знаменитої. Але так вона думала про себе. Такої думки про себе була.
Це їй мама у дитинстві пояснила все про неї. І що хисту немає, і що зусилля марні, і що чоловіки – жахливі істоти, і що треба бути вдячною навіть за краплину уваги до своєї нікчемної особи. І вона повірила. Нікому було її переконати.
Усі вважали, що акторка чудово живе та носить невидиму корону. Та це не корона була, а вінок із отруйних колючок, який їй мати вдягла на голову в дитинстві.
Якої ми насправді думки про себе? Ось так врешті-решт складеться наше життя. Щасливо або нещасливо. З кожним трапляється те, що відповідає його думці про себе. У результаті завжди виходить так.
І слід намагатися добре про себе думати – байдуже, що в дитинстві говорила не надто щаслива або не дуже нормальна мама. Головне – те, що ми про себе думаємо. А вже потім те, що думають про нас інші. Може, вони просто читають наші думки?
© Ганна Кір’янова
