Колись, купуючи чай, я зазвичай обирала варіант із додаванням фруктів, ягід, запашних трав і лише з часом зрозуміла, що скучила за справжнім терпкуватим та безкомпромісно справжнім смаком чорного чаю, коли у горнятку багряна осінь з ледь помітним помаранчевим відтінком дитинства…
Колись я любила прикраси і чим більше, тим краще, вважала гарним тоном носити брендові речі і лише з віком зрозуміла, що найкомфортніше і найвпевненіше почуваю себе у улюблених джинсах і светрі, з єдиною, але дорогою для мене каблучкою (і справа тут не в ціні)…
Колись я намагалася спілкуватися з різнобічними людьми, котрі здавались успішними, впевненими, часом, дивакуватими, завжди зайнятими працею, навчанням, самовдосконаленням…
І лише з досвідом я зрозуміла, що вся ця мішура і суєта не приносить їм щастя, а моя участь у їхньому житті можлива лише в ролі глядача…
Саме тоді я зуміла побачити поруч простих та щирих людей…
Тих, котрі роблять одну справу, але з любов’ю,
Тих, котрі заради рідних і близьких відмовляються від власного комфорту, вигоди, слави,
Тих, котрі займаються благочинністю, не афішуючи це з усіх соціальних мереж…
І що найголовніше – ці люди по-справжньому щасливі…
Вони готові з останнього віддати половину і від цього примножити у благочинності своїй,
Вони готові не нарікати, не судити…
В них читається спокій, смирення та безкорислива, безумовна любов…
Їм байдуже чи одягнуті ви у бренди,
Їх не цікавлять цяцьки, які ви носити чи ні…
У них немає “добавок” гордині, заздрості, ненависті, злості…
Їм властива справжність та доброта…
Простота з глибинним сенсом…
Без складностей та витіюватості…
Я вдячна Господу за досвід і тих людей поруч, з котрими можна пити чай (байдуже який) в старій комфортній футболці, від душі сміятися, відчуваючи безпосередність та легкий відтінок дитинства, де все так просто…
© Плахтій Ольга
