Кажуть, найважче прожити перші сімдесят років. А далі справа піде на лад». © Еріх Марія Ремарк
Ті, кому сьогодні 50 + – це зайве півсторічне покоління. Раніше в цьому віці в’язали шкарпетки і тихо повзли на кладовище, а сьогодні творять історію і шукають справжню любов.
Ще незрозуміло, що з нами робити, але процес пішов. Почав формуватися ринок пропозицій, реклама стає більш осмисленою, гроші дешевшають, а тренінги особистісного росту вчать не «знімати» партнерів, а «надягати» їх на себе.
Три теми захоплюють мене в цьому процесі.
1. Підлітки більше не воюють. Нема з ким. Батьки адекватні, їх голови і душі зайняті тими ж сенсами, які множаться і вимагають відповіді. Ми шукаємо, так само як і наші діти, шукаємо те, чого ще ніколи в нашому житті не було. Ми живемо в паралельних реальностях, і питання «куди йде дитинство» більше не актуальне: дитинство тут, ось воно, грає в попі.
2. Змінюються стандарти краси. Повні жінки виходять на подіум, вільні і легкі тканини рулять, каблуки залишаються мазохістам, а усвідомленість цінується як пружні груди.
3. Щастя дорослішає. Ніхто не вірить сьогодні променистим 20-річним закоханим, першим шаленим заробіткам і раннім шлюбам. «У тебе все життя попереду», – кажу я сорокарічній зруйнованій важким розлученням жінці. І вона вірить мені, а не своїй мамі, яка скиглить «кому ти тепер потрібна».
Щодо вічного життя ясності поки немає, але хтозна, можливо, ці самі підлітки змішають одного разу пару крапель в пробірці і принесуть нам на блюдечку ще років 20-30, а там дивись і внуки до пробірок піднімуться, і все, капець старенькій з косою.
Це я до того, що треба йти гуляти, а не диван з книжкою, бо чим довше життя, тим більше відповідальність за його якість, ось.
Автор: Юлія Гурьє-Арьє
