Старенька пара … Йому було сто років, а їй – дев’яносто вісім. Вони були в будинку для літніх людей, я ж відвідував там одного зі своїх прихожан. І коли я проходив повз його кімнату, він чекав мене біля дверей.
Він сказав: «Прошу, заходьте, поговоріть з нами». Ми почали розмовляти.
Він розповів про те, що його дружина повинна була бути поселена в будинок для людей похилого віку, тому що її ноги вже їй відмовили. «Так як вона повинна була бути тут, – сказав він, – і я вирішив, що я повинен був бути тут теж. Справа не в тому, що я не можу жити без неї, а в тому, що я не хочу жити без неї. І я прийняв рішення бути тут». Я сказав: «Як чудово! Скільки ж часу ви одружені?». Звичайно, я бачив, що вони – люди літні, старі, але не знав, скільки їм років. Він відповів: «Ми одружені 74 роки». Я не міг повірити: Сімдесят чотири роки! І він повідомив свій вік: «Мені – сто, їй – дев’яносто вісім». Тоді я запитав: «Як це взагалі можливо було жити разом сімдесят чотири роки?»
Він повідав мені свою історію. «Перші десять років, – сказав він, – було справжнє пекло. Ми лаялися постійно. У нас ніколи не було достатньо грошей. Постійно з’являлися на світ діти. Ми були в боргах, діти хворіли … Що б я не робив, вона була незадоволена. Варто було мені прийти додому, вона відразу починала мені висловлювати, що було не так вдома, що не так з дітьми і що не так зі мною. Минуло десять років шлюбу, і я вирішив, що я більше не хочу там перебувати, не хочу так більше жити».
Сестра його дружини ходила в прихід, де був хороший священик. Вона сказала: «Ви з дружиною повинні сходити до нашого священика, і він вам допоможе». Дружина заперечила: «Який у цьому сенс? Шлюб вже фактично розпався ». Потім вона подумала над цим трохи і запитала чоловіка: «А ти підеш?» Чоловік відповів: «Що мені втрачати? Я піду”. І вони пішли.
Священик був справжнім учнем Христовим. І, я так розумію, про нього молилися багато. І те, що він їм сказав, вони зрозуміли. А сказав він таке: «Без Бога у тебе немає життя. Кожне взаємовідношення походить від Бога. І в кожному взаємовідношенні Бог повинен бути на першому місці ». Я йому сказав: «Це чудово, що Бог на першому місці. Значить ти – на другому? » – «Ні, – відповів він. – Моя дружина на другому, я – на третьому ».
Він сказав: «У кожних взаємовідносинах Бог повинен бути на першому місці, інша людина, незалежно від того, хто він, повинен бути на другому місці, а ти завжди – на третьому». І коли ти розумієш, що є дві третини взаємин, які ти не контролюєш, і ці дві третини взаємин роблять тебе тим, хто ти є, тоді ти перемагаєш безумство любові до себе.
І мій співрозмовник сказав: «Ми зробили це. Тоді я зрозумів, скільки я упустив, думаючи, що все, що відбувається зосереджено на мені ». Це змінило його і її життя, і вони прожили разом ще шістдесят шість років. Можете собі уявити? І ще живуть!”.
Схіархимандрит Іоаким (Парр)
