У першому класі вчителька запитала: «Що можна встигнути за одну хвилину?» Ми пішли додому спантеличені, і думки розділилися.
Мама сказала, що за цей час вона зможе посмажити млинець, нафарбувати очі і зварити каву. Тато пообіцяв забити гол, присісти двадцять разів і з’їсти млинець, який посмажила мама:
– Ну а якщо серйозно, то за одну хвилину можна змінити все своє життя.
Я тоді цього не зрозуміла. Пирхнула і повернулася до прописів. Адже хвилина – це тьху. Дрібничка.
Сьогодні я робила нові вправи. Тренер, довгонога фігуриста дівчина, невимушено сказала: «Ірусю, все добре, залишилася одна хвилина». Я кивнула, і ця хвилина видалася мені вічністю, хоча вона була така ж, як і попередня. Як і вчорашні сто хвилин, витрачені на перегляд серіалу «Жіноче щастя».
Ще студенткою я їхала в автобусі і підслухала розмову двох жінок. Одна плакала, а друга її втішала:
– Скільки років минуло після смерті чоловіка?
Жінка поправила темну хустку і похитала головою:
– Вісім, а здається, що його не стало тільки вчора.
Пам’ятаю, як моя однокласниця проводжала хлопця в армію. Вони прощалися на пероні, і він ніжно цілував її коротко обстрижену маківку:
– Не переживай! Це всього лише якийсь рік. Пролетить, і оком не встигнеш моргнути.
Вона подивилася на нього, як на інопланетянина, і запитала: «Який ще рік, коли кожна хвилина довжиною як кілометр?» Найчастіше вони йдуть непоміченими. Десять хвилин на перекур, тридцять на балаканину по телефону, п’ятдесят на комп’ютерну гру, сто двадцять на перегляд новин та п’ятсот на соціальні мережі. Ми профукуємо їх, не замислюючись, а потім наближається вирішальна, навіть фатальна, і настає переоцінка цінностей. Не вистачило кисню в балоні, щоб спливти, секунди – щоб вибачитися, вдиху – щоб надихатися про запас і погляду – щоби втішитися.
Всього одна хвилина … 72 удари серця, 58 літаків, що злетіли, і 258 народжених дітей. 10 мільйонів викурених сигарет і 116 весіль. 20 вдихів і видихів і стільки ж можливостей щось змінити у своєму житті. Саме зараз. У цю саму хвилину.
Ірина Говоруха
