Скільки разів Ви малювали собі у голові жахливі картинки? Скільки разів уявляли, як з вас сміються родичі, колеги, знайомі? Називають невдахою, кидають «експертну» фразу всіх часів і народів: “Ну ж я говорив”.
Більшість із нас чогось (або когось) боїться.
Ми боїмося втратити.
Боїмося не отримати.
Боїмося витратити зусилля чи інші ресурси даремно.
Завжди страшно виходити із зони комфорту, пробувати нове, пускатись у плавання, коли не видно берега.
Але лишається маяк. Це наша мета, наше бачення, наша віра, повага до себе та свого вибору.
Невже через страх можна відмовитися від бажаної мети?
Франклін Делано Рузвельт висловив чудову думку, досі вона кочує з топу в топ найяскравіших цитат усіх часів:
“Єдине, чого ми повинні боятися, то це самого страху”.
Не здійснюється 98% наших страхів. Хоча є поправочка: у тих, хто боїться дуже потужно і інтенсивно, відсоток нездійсненого приблизно опускається до 95%.
Справді, коли починаєш розкладати по поличках, по етапах планувати свій шлях, включати здоровий глузд, логіку, то розумієш, що твій страх не так вже й багато важить.
Річ не про те, що не треба нічого боятися. Боятися — це нормально. Ніхто не скасовував інстинкт самозбереження.
Ризик, вкладення зусиль, будь-які кроки по можливості повинні бути обґрунтованими, ясними.
Погано, коли ризик завжди бездумний. Небезпечно ставити все на кін, класти всі яйця в один кошик.
Але навіщо створювати межі, малювати рамки? Краще спробувати і зробити, ніж жити у бездіяльності.
Страх забирає дуже багато енергії. Якось прикро даремно зливати свої сили, коли навколо хтось чогось досягає, йде до бажаних результатів.
Загалом, надмірна боязкість — це неконструктивна емоція стосовно себе.
