Мені було сім років, і мене вперше запросили переночувати в гостях у подруги, вже не пам’ятаю її імені. Перед відходом мама сказала, що, якщо мені буде некомфортно через що завгодно, з будь-якої причини, в будь-який час, навіть серед ночі, – я можу їй зателефонувати. Вона висловилася дуже ясно.
Вона сказала, що, навіть якщо батьки дівчинки вже сплять, мені треба буде постукати до них в спальню і попросити дозволу зателефонувати. Навіть якщо буде вже пізно, вона дозволяє мені дзвонити. Якщо батьки дівчинки не відповідатимуть, то я можу сама знайти телефон і зателефонувати їй.
Мама сказала, що приїде за мною в будь-який час. В гостях мене стали дражнити. Це точно було не пов’язане з тим, що я просто не могла заснути, виникла некомфортна для мене ситуація. І я зробила те, що сказала мені мама. Мати дівчинки намагалася відрадити мене. Вона сказала, що вже пізно, я відповіла, що моїй мамі це не важливо. Вона сказала, що я можу лягти на дивані. Я відповіла, що хочу піти додому. Вона сказала, що я засмучую її доньку. Я відповіла, що її дочка була груба зі мною.
Пам’ятаю, як тримаю телефон і мама відповідає на дзвінок. Я сказала: «Привіт, мам». Вона запитала: «Хочеш, щоб я тебе забрала?» Я сказала: «Так, будь ласка». Вона сказала: «Попроси маму подруги зібрати твої речі і одягни пальто, я скоро приїду». Мама з’явилася на порозі, одягнена в піжаму і пальто. Мати дівчинки продовжувала вибачатися за мій дзвінок. У відповідь моя мама підняла руку і сказала: «Не треба вибачатися за мою дочку. Я хочу, щоб вона знала, що може піти в будь-який момент і я буду поруч в будь-який час ».
Інші дівчатка стовпилися біля дверей спальні, розгублені і мовчазні. Мати дівчинки продовжувала вибачатися, здавалося, вона не знає, що ще сказати після того, як моя мама попросила її перестати це робити. У моєму дитинстві було ще кілька подібних ситуацій. Мама доклала багато зусиль для того, щоб навчити мене вибудовувати кордони. Одного разу вона змусила мене піти і попросити вибачення у іншої дівчинки в присутності її батьків. Пам’ятаю, як вона сказала трьом моїм друзям зібрати свої речі і чекати батьків у вітальні. Вони дражнили мене і ображали, і я сказала: «Забирайтеся з мого дому».
Пам’ятаю, як вона допомагала мені знайти потрібні слова, щоб я могла звільнитися з токсичної роботи в літньому таборі, що знаходився бозна-де. Вона дала мені грошей на таксі, щоб я і мої друзі могли звідти виїхати.
Не можу сказати, що завжди дотримувалася своїх кордонів і слідувала голосу інтуїції. Іноді мені доводилося мовчати, щоб не завдавати дискомфорт оточуючим. Але можу точно сказати, що мамині уроки були важливі. Вони були і залишаються радикальними. Мати кордони і дотримуватися їх – радикально. Думаю, найбільш важливим з того, що робила моя мама, було:
1. Вона завжди наполегливо повторювала: «Ти можеш піти, якщо хочеш».
2. Вона ніколи не питала про причини і не говорила, що я перебільшую.
3. Вона завжди була поруч.
Але я часто думаю про те, як вибачалася мати моєї подруги, і розумію, що її поведінка були нормативною. Моя мама вчила мене радикальних речей. Мати дівчинки вчила її бути нормальною: «Просто не звертай уваги, не турбуй нікого, йди спати, це скоро закінчиться, не будеш псувати нікому настрій». Я часто чую ці ж слова і зараз. Але моя мама говорила, що я можу піти. Ставши дорослою, я зрозуміла, який це привілей. Для деяких людей, в деяких ситуаціях виходу дійсно немає. Але іноді ми не йдемо тому, що думаємо, ніби у нас немає на це права.
Так що, якщо ніхто вам цього не говорив (або говорив, але вам потрібно нагадування): ВИ МОЖЕТЕ ПІТИ. Ви можете піти з роботи, з вечірки, побачення, зустрічі, відмовитися від обіцяного. Ви маєте право. Якщо ви хвилюєтеся, що порушите слово, то пам’ятайте про те, що ваші кордони – це теж ваше, це ваша цілісність. Мені хотілося розповісти про це тому, що навіювання: «Не йди, не турбуй нікого» настільки глибоко пройняло все навколо, що я теж могла б засвоїти його, якби мене не навчили йти.
Але я частково засвоїла, адже вже дорослою, в тому літньому таборі, я пам’ятаю, як мама запитала по телефону: «Що ти хочеш зробити?» Я не знала, що відповісти, поки вона не запитала: «Ти хочеш поїхати?» «А так можна?» – запитала я. Мама сказала: «Ти завжди можеш піти. Що тобі потрібно для цього? » Якщо вас, як і мене, навчили, що ви маєте право піти, піклуйтеся про тих, кого навчили залишитися. Можливо, їм потрібне ваше нагадування. Їм потрібно почути, що все в порядку. Можливо, їм потрібна допомога. Продовжуйте говорити собі: «У мене є право». Ми маємо право піти.
Хочу зазначити, що, хоча я жінка і моя мама жінка, в моєму повідомленні я не говорила про конкретний гендер. Я розумію імпульс вчити цьому тільки дівчаток, але, будь ласка, вчіть цього всіх дітей.
Ксенія Ляхова
