Любіть себе повільно…. Любов не любить поспіху.
Слухайте себе уважно, як ніби це останнє слово, яке ви почуєте. Повільно, ніби підігріваєте молоко для немовляти. Як ніби танцюєте перший танець з людиною, у яку закохані.
Любіть себе повільно. М’яко. Як несподіваний сонячний день. Як ніби попереду вічність і найважливіше завдання, яке вам видали в Небесній Канцелярії — розчісувати свої локони з любов’ю, поки вони не стануть золотими і не перетворяться в ріки.
Любіть себе повільно всім своїм тілом, виконуючи чудовий танець.
Як ніби життя застигло на годиннику і тільки залишається, що співати пісні, рахувати коників у траві і чекати, поки тебе покличуть за стіл… а на ньому полуниця і свіжий хліб.
Як ніби найважливіша глава книги вашого життя ось зараз, в цю мить.
Не поспішайте себе прикрасити, втиснути в форми.
Вранці в дзеркалі розглядайте себе, як картину великого Майстра. З усією повагою до його таланту і не поспішайте ставити жодні оцінки.
По-ві-ль-но… як звучить лінива самба в тіні білих і жовтих будинків. Як тиша після тривалого дня.
Ніжно. Не соромлячись цієї ніжності.
Залишаючись на місці стільки, скільки потрібно.
