Дуже боляче, коли розумієш – тебе просто використовували. І всі ці посмішки, компліменти, добре ставлення були всього лише маскою, способом отримати бажане. Від нас просто щось було потрібно; товари, гроші, безкоштовні послуги, емоційне обслуговування, наші зв’язки, можливості… Що завгодно, тільки не ми самі.
Це гірко усвідомлювати потім, коли бажане отримано, а нас залишають наодинці з нашими проблемами. І більше не дзвонять, не пишуть, нікуди не кличуть. Використану річ можна викинути. Або прибрати в комору, як дриль, яка потрібна в господарстві. Знадобиться – дістанемо!
Молодий хлопець запросив дівчину на вечірку. Не дуже привабливу дівчину, повну таку, в окулярах. Ця дівчина про нього мріяла, він знав! Вона одяглася красиво, витратила багато часу на макіяж і зачіску, хвилювалася, ніч не спала. І все йшло відмінно. Поки вона не зрозуміла, що хлопець її запросив, щоб з її батьком познайомитися і отримати хорошу посаду. І з вечірки товстенька дівчина йшла одна, і гірко плакала. Хоча нічого ж не трапилося. Її просто хотіли використовувати. А це так гірко розуміти.
Як тільки розумієте, що вас почали використовувати – треба йти з вечірки. І дистанціюватися у відносинах. Це вже не стосунки, це ви прислужуєте іншій людині, служите їй, – ніби як дриль. Йому просто треба дірок насвердлити, ось він до вас і звернувся. Так молодого Єсеніна поетеса Гіппіус змушувала самовар роздувати і співати нецензурні частівки на потіху гостям. Хоча і за стіл садили, і чаю з самовара наливали… Начебто все нормально було. Хоча насправді Єсенін служив частуванням і безкоштовною розвагою…
Або з Едіт Піаф в ресторан прийшла компанія друзів. Вони завжди з нею ходили в ресторани, хвалили співачку, співали їй дифірамби і приділяли увагу. Тільки платила за частування завжди співачка; так уже повелося. На це уваги ніхто не звертав, справа ж не в грошах, не в частуванні, хіба не так? Справа в дружбі! І одного разу Едіт Піаф замовила для всіх в ресторані картоплю. Просто картоплю. “Хочу, – каже, – просто картоплі. І друзям моїм принесіть те ж саме!”. Друзі були при грошах, не жебраки. І відмінно могли самі собі замовити частування. Але так вони розгнівалися і остовпіли, коли їм картоплю принесли, що все стало ясно. Вони просто користувалися грошима співачки. І платити за себе навіть і не думали…
Зрозуміти, що нас використовують, дуже просто. Людині постійно від нас щось треба. Вона може навіть і не просити, – ми самі даємо. Надаємо послуги, даруємо, самовар ставимо і рахунки оплачуємо. Може, і частівки співаємо. Спробуйте один раз відмовити чемно. Сказати: “я зараз не можу це зробити. Немає можливості!”. І подивіться на поведінку свого знайомого. Якщо він нормально сприйме відмову, вибачиться і запитає, чи не треба і нам допомогти, – все в порядку. Якщо надуєтся, розсердиться і втратить до вас інтерес, – все зрозуміло. На жаль, все зрозуміло. Ми – дриль. Або інша корисна річ, яка лежить в темному кутку до пори, до часу.
А в особистому житті ми беззахисні. Ми довіряємо за замовчуванням, ось в чому справа. Ми любимо, тому і готові віддавати, погоджуватися. жертвувати. Але якщо занадто довго і багато доводиться жертвувати, теж варто задуматися – чи люблять нас? Чи теж використовують, як корисну річ. Яку викинуть, як тільки вона стане непотрібною…
