Це важко: зрозуміти, що літні батьки – вже не ті мама і тато, що ходили з нами в походи, витирали сльози розчулення на нашому святі в дитячому саду або на нашому випускному в школі. Вони інші. І відноситися до них потрібно по-іншому.
Приймати і любити батьків такими, які вони є.
Цій жінці було близько п’ятдесяти років. Активна, весела, успішна – у неї виходило все, за що вона бралася: сім’я, бізнес, дружба. Тільки одно її тривожило – батьки.
Вони якось швидко і різко постаріли. З таких же активних і веселих перетворилися на тихих скнар. Коли вона влітала в їх квартиру – уся в духах, планах, надіях, вони зустрічали її важким запахом давно не провітрюваного приміщення і кислої їжі.
Вона кидалася до холодильника, вигрібала з нього давно засохле, цвіле, кисле. Заповнювала холодильник красивими баночками з готовою їжею з дорогого кафе.
Підходила до шафи, розвішувала на плічках обновки: татові сорочку, мамі халатик.
Батьки їй не суперечили. Дивилися на неї, завмерши. Нічого не говорили.
І коли вона приїжджала до них у гості через тиждень-півтора, баночки з їжею з кафе залишалися стояти незайманими. А поряд з ними капустняк з торішнього лука і капусти. Його батьки варили і їли. А ресторанну їжу – ні.
Тато зустрічав її у своїй коханій, протертій на ліктях до дір картатій сорочці. Мама – в улюбленому, штопаному-перештопаному халатику. Її обновки висіли в шафі незайманими.
Одного разу жінка не витримала. Схопила мамине зимове пальто з каракулевим коміром (“Мамо, ти його носиш останні 20 років, це неможливо! Від цього пальта залишилися тільки спогади”!) і викинула його на смітник.
А замість пальта – на, мамо, приміряй! – подарувала лисячу шубу. М’яку, легку, сіреньку (немарку!).
Мама приміряла.
– Ой, чисто наречена, – посміхнулася. Зняла обережно, повісила в шафу.
– Ось тепер її і носи! – розцвіла дочка.
…Мама померла через рік. Її дочка, розбираючи шафу з маминим одягом, наштовхнулася на згорток. Далеко, в самій глибині шафи лежала акуратно згорнута лисяча шуба. Нова, з бирками. Не ношена.
Вона ридала ридма – жінка, яка викинула на смітник старе мамине пальто, яка купила мамі шубку і яка зрозуміла: усю зиму її мама виходила на вулицю чорт зна в чому. А може, і не виходила зовсім.
Цю історія мені розповіла учениця. У мене серце стискалося, поки її слухала – здавалося, вона розповідає мені про мої ж помилки, які я здійснювала зі своїми батьками. У мене було те ж саме: холодильник, з якого я вигрібала об’їдки.
– Це курячі кісточки для кішок, – пояснювала мама.
Вона годувала кішок у дворі. І так довго збирала для них кісточки, що згортки з тухлятиною спочатку займали увесь холодильник, а потім розповзалися по морозильнику.
Було розбирання шифоньєра, коли я намагалася викинути їх старий одяг. І натикалася на їх погляди – перелякані і покірливі. Їм це не було в радість.
При цьому мені повезло: у мене були, можна сказати, зразкові батьки. Вони прожили разом 71 рік – дружно, мирно, в любові. Вони приймали мою допомогу – і моральну, і матеріальну. Вони цікавилися моїм життям. Але навіть з такими “еталонними” батьками я іноді помилялася.
Це важко: зрозуміти, що літні батьки – вже не ті мама і тато, що ходили з нами в походи, витирали сльози розчулення на нашому святі в дитячому саду або на нашому випускному в школі. Вони інші. І відноситися до них потрібно по-іншому.
Я вивела для себе 5 правил – не упевнена, що вони підійдуть для усіх (батьки бувають різні), але, сподіваюся, вони допоможуть вам.
1. Не ламайте звички батьків.
Вам дуже хочеться викинути старий одяг батьків і купити новий? Купіть. Але нехай нова татова сорочка зовні буде точнісінько як стара. Нехай нове мамине пальто теж буде з каракулевим коміром, і приблизно такого ж кольору.
2. Не лякайте батьків своїми витратами.
У старості багато людей стають скупуваті. Купівля нової речі розстроює їх, навіть якщо річ була украй потрібна: їм шкода розлучатися з грошима. Причому якщо річ купуєте ви, їм шкода ваших грошей точно так, як і своїх.
Якщо ця особливість є і у ваших батьків, не умовляйте їх змінити відношення до грошей: вони не змінять. Просто, приносячи їм новий халатик або нові туфлі, заздалегідь обріжте усі бирки і викинете усі чеки. Скажіть:
Мам, я ось собі купила, поміряла – мені не йде. Може, носитимеш, а то шкода викидати.
І мама точно носитиме, навіть якщо раніше не збиралася: вона не може допустити, щоб річ була викинута.
Якщо батьки відмовляються лікуватися в платних поліклініках, просять не викликати їм платного лікаря додому (а ви розумієте, що це необхідно), обдуріть їх. Скажіть:
Пап, це по знайомству. Ця лікар – дочка моєї подруги, я її попросила.
Будьте упевнені: лікар теж підтримає вашу брехню (знали б ви, як часто їм доводиться таке підтримувати!). Так, літніх батьків можна обманювати – заради їх же блага.
3. Веселіть своїх батьків.
ноді говорять: люди похилого віку, як діти. Нажаль, це неправда. Кожен новий день дитини – це підйом. Кожен новий день літньої людини – це спад. Малюки сміються по триста раз на добу. Як часто ви бачите як сміються ваші батьки?
4. Якщо це можливо, спробуйте навчити своїх батьків користуватися соцмережами або сервісами, де вони можуть дивитися улюблені серіали.
Так, це займе у вас багато часу, зажадає масу терпіння. Але коли батьки не просто зареєструються у “Facebook” або на форумах садівників, але і почнуть активно спілкуватися – ви будете винагороджені блиском в їх очах. Літнім людям треба спілкування – і вони зможуть отримати його в соцмережах.
Якщо у вас не вистачає на це терпіння, найміть людину, яка їх навчить. “Репетитори по соцмережам для літніх” – це вже не рідкість.
5. Якщо у ваших батьків починається деменція, не намагайтеся їй протистояти.
Я не розуміла, що заподіюю біль своїй мамі, коли на її питання відповідала:
– Мамj, давай згадувати, про що ми тільки що говорили?
Її очі ставали переляканими і тривожними. Вона відчувала, що не відповідає моїм очікуванням і розуміла: вона не може, вже зовсім не може їм відповідати. Її це страшенно мучило – а я мучилася, не розуміючи, як їй допомогти.
Правильну тактику мені підказав мамин лікар. Він сказав:
– Не терзайте її оперативну пам’ять – ви нічого не виправите. Звертайтеся до довготривалої пам’яті – вона функціонує набагато краще.
Я стала розпитувати маму про дитинство – її дитинство, моє дитинство. Ми стали говорити з нею на абстрактні теми – що таке любов, що таке сім’я. Ми були щасливі в такі моменти: і я, і вона.
А це найголовніше для нас – дорослих дітей літніх батьків: щоб наше спілкування приносило нам щастя.
Автор: Ніна Звєрєва
