Одна жінка дізналася, що чоловік їй зраджує. Банальна історія. Їй зателефонували з анонімного номера та розповіли. Може, знайомі. Можливо, з роботи чоловіка. А може, подруга тієї дівчини, з якою чоловік зустрічався. Щоб прискорити розвиток подій і змусити дружину розлучитися.
Потім дружина у телефоні чоловіка знайшла листування. І дізналася, що щочетверга чоловік зустрічається з дівчиною в маленькому готелі на околиці міста.
Головне, ця дружина думала, що з нею такого ніколи не станеться! Вона мала сильний характер. А з чоловіком вони жили добре у всіх сенсах. Неправда, що до зради завжди приводять проблеми у стосунках. Іноді немає жодних проблем. Просто зраджуюють і все. Заради відчуттів, вражень, насолоди…
Чоловік любив дружину. І говорив їй про це. І сина любив, допомагав йому, – син навчався в іншому місті. Закінчував університет. Все було добре. Будинок збудували. Відпочивати їздили. Щиро говорили. Завжди й у всьому були заодно.
Дружина приїхала до непоказної будівлі. Взяла машину напрокат. І почала чекати. Побачила машину чоловіка; потім – як він іде з дівчиною, сміється, розповідає щось… У дівчини квіти у руках. Зайшли…
Дружина хотіла зайти теж і застукати чоловіка на місці злочину. У грудях був розпечений камінь образи, гніву, туги… В очах темно, дихання не вистачає.
Вона нікуди не пішла.
Бо який сенс? Він спочатку почне виправдовуватися. Потім перейде у напад. Потім почнуться тужливі похмурі дні з постійним гнівним обговоренням, вибаченнями, проханнями, обіцянками… Ще до психолога можна походити. Щоб там знайти причини того, що сталося. Нестача любові в дитинстві, криза середнього віку, треба вчитися прощати, треба почати з чистого аркуша… У зраді винні обидвоє… Токсична мати…
Так, це корисно, мабуть. Але ось у чому справа: все це триватиме і пожиратиме життя. І чоловік знатиме, що вона знає. Знає про зраду. Але при цьому залишилась із ним. Ниє, скаржиться, звинувачує, але продовжує з ним жити. Значить, терпить. Значить так можна. Вона нікуди не подінеться. І навіть приділятиме більше уваги.
І доведеться із цим жити. Ось так. Або треба одразу подавати на розлучення. Поділити майно та залишитися однією. Але думки плутаються, вона не готова ухвалити рішення, їй боляче!
Жінка поїхала додому. А ввечері прийшов чоловік, квіти приніс, почав про роботу розповідати та показувати зразки шпалер для вітальні у будинку. Усміхається. Цілком спокійний. Вона запитала: «Ти мене любиш?», – він відповів: «Звичайно!» і обійматися поліз. Ласкавий такий. Гарний, добрий чоловік.
Вона нічого не сказала. Навіщо отруювати життя скандалами, допитами, звинуваченнями – і продовжувати жити разом? Не довіряти ні слову, нишпоритися в телефоні, прислухатися до розмов, вимагати присяг, викривати і далі жити разом?
…Вона подала заяву на розлучення. З юристами проконсультувалася. І через місяць спокійно все пояснила збентеженому та враженому чоловікові. Свій хід думок.
І сказала:
“Давай не будемо сваритися! Просто роз’їдемося. А потім колись поговоримо про все, добре?”
Вона не повернулася до чоловіка. Вона любила його. І стала як мертва на якийсь час; постаріла, посивіла, сиділа в кріслі після роботи і мовчала, дивлячись у вікно.
А потім ожила. Поступово, не одразу. І пояснила так: вона загинула б, якби залишилася з чоловіком. Вона вибачила. Але жити разом не могла; це було б отруєне життя. А потім вона поїхала до іншої країни по роботі; і там почалося нове життя.
Це не порада та не рецепт. Просто ця жінка знала себе. Розуміла себе. І вона ухвалила те рішення. Вона зберегла себе, свою особистість та самоповагу. І врятувалася.
Ніхто не ухвалить за нас рішення. Можуть підтримати. Порадити. Дати рекомендації чи своєю думкою поділитися. Але під час краху життя кожен рятується сам; так, як він може врятуватися. Тому що врятуватися – це зберегти свою особистість. І способи у всіх свої. І особистість у всіх своя.
Головне – не отруїти своє життя. Зрозуміти свою міру терпіння.
Не всі можуть жити отруєним життям. Іноді якийсь етап краще пропустити. Пропустити тяжку серію, якщо не можеш її винести. Це все дуже особисте, індивідуальне. А прощати треба. Але не завжди можна продовжувати близькі відносини. Не всі можуть… Особливо – сильні.
Автор: Анна Кір’янова
