Спочатку скажуть: тобі треба по-іншому одягнутися
Потім скажуть, що треба схуднути. Потім – що треба енергійніше рухатися і дивитися веселіше! Оптимістично. І не скаржитися. Змінити зачіску треба. Прочитати модну книгу і фільми для саморозвитку подивитися. А коли схуднеш, зміниш зачіску, одягнеш інші речі і почнеш оптимістично посміхатися, скажуть, що ти занадто стара. І що тоді робити?
Так один чоловік сказав дружині, з якою двадцять п’ять років прожив. Коли вона в спортивному модному костюмчику крокувала з ним у важкому поході з важким рюкзаком за спиною. Все життя вона худла, надривалася в спортзалі, качала прес і робила стрижки; як чоловікові подобалося. І дивилася фільми, які йому подобалися. І читала книги, які він рекомендував. А у відпустці сплавлялася по річках і повзала по горах. І вечорами біля багаття, відмахуючись від комарів, співала бардівські пісні під гітару.
Чоловік любив саме так проводити відпустку. Ось дружина все робила так, як йому подобалося. Слухала критику. Намагалася. А потім він розсердився, що вона повільно йде з рюкзаком. І сказав: ти занадто стара!
І що робити з такою критикою? Це не вага і не зачіска. Не новий фільм про космос, який можна подивитися. П’ятдесят п’ять років нікуди не дінеш. І стає важко тягнути рюкзак і йти по гущавині, співаючи пісні … Чверть століття людина все робила, як хотіла інша людина – заради збереження шлюбу. Щоб любили. Щоб розуміння було! А потім чоловік широкими швидкими кроками пішов далеко вперед. А вона сиділа на рюкзаку і плакала – вона дуже втомилася. Як маленький сивий гномик, сиділа в лісі і плакала.
Без всякого оптимізму. Тому що прожила не так, як хотіла: морила себе голодом, потіла в спортзалах, бродила по тайзі і повзала по горах у відпустці. А хотіла зовсім іншого: тихих вечорів на морі, пиріжки пекти, ходити іноді в кіно на мелодрами, носити довге волосся, на дивані лежати іноді з книжкою, в театр ходити в красивому платті…
Вона прожила не своє життя. Вона робила, як чоловікові подобалося. Вона не хотіла його втратити! А він назвав її старою і покинув в лісі – навіщо вона так повільно тягнеться?
Вона дійшла до електрички; кинула в лісі важкий рюкзак. На квиток вистачило, і то добре. Їхала, дивилася в каламутне скло на похмурий ліс, з якого вибралася дивом …
Вона вибралася. А хтось ні. І до сих пір худне, стрижеться, відпочиває і їсть не так, як хочеться; а так, як треба іншим. А даремно. Тому що потім все одно можуть кинути в лісі; тому що ми занадто старі і повільно тягнемо рюкзак …
Автор: Анна Кир’янова
