Тепер ніхто не шукає любов. Шукають зручної людини для життя, партнера і надійного друга, але тільки не любов.
До певного віку кожен знає, на своєму гіркому досвіді або на досвіді близьких, що любов – не гарант щастя, а скоріше навпаки, часто приносить сльози і розбрат в налагоджене життя людини.
Тепер ніхто по-справжньому не вірить в Бога і Вічність, хоча кажуть про це на кожному розі. Тепер всі знають, що життя занадто коротке, і потрібно встигнути зробити цей маленький шматочок часу максимально комфортним і радісним.
Жоден батько не бажає в молитвах любові своїй дитині. Лише здоров’я, достатку і тої самої зручної та вигідної людини поруч для життя. Коли раптом зненацька налітає любов, люди не знають, що з нею робити і женуть її, пояснюючи незрозуміле хвилювання серця сплеском гормонів, хімією, і запевняючи себе, що пройде.
І чекають, щоб скоріше «відпустило», бо не потрібне це щось, зайве, збиває їх корабель з вірного, наміченого курсу на старість і пишні похорони.
Тепер люди не вірять в любов і навчилися дресирувати свої думки так, щоб ті завжди були позитивні, виводити гіркоту і тугу з крові здоровим способом життя і старанною роботою.
А ночами мучаться безсонням, і, запиваючи свою самотність заспокійливими, забуваються важким сном до ранку. Вранці женуть всі тривожні думки геть – ні до чого це. Головне дожити до старості з правильною і зручною людиною. Тому що ризик здохнути на півдорозі від забитої в дальній куточокк свого серця туги за коханням, занадто великий.
