Люди завжди дивляться на нас через себе: свій життєвий досвід, цінності, травми, потреби, ілюзії, очікування…
Плюс через своє фізичне самопочуття, настрій, емоційний стан тут і зараз.
А ще – залежно від наших усвідомлених чи неусвідомлених дотиків до їхніх вразливих місць.
Ну, і зрозуміло, – наскільки ми задовольняємо їхні потреби, наскільки “зручні”, відповідаємо очікуванням.
Так багато особистого в оцінці нас іншими, що до реальності вона ніякого відношення не має. Ні зі знаком плюс, ні мінус.
Але багато хто так болісно ставиться до оцінки інших, так відчайдушно намагаються заслужити схвалення.
Дитяча звичка, мабуть. Дитина без дорослого не виживе. А щоб дбали, треба бути добрим, отримати схвалення. Вже давно дорослий, а звичка лишилася.
Суть у тому, що навіть близька людина, та, з ким зазвичай добрі стосунки, може «дати збій» і сказати щось не те… Тому що йому зараз тривожно, сумно, самотньо.
Що вже казати про сторонніх, малознайомих людей.
Скільки конфліктів і сварок можна уникнути, якщо пам’ятати, що всі люди дивляться на тебе через себе та свої стани.
І скільки зберегти сили, зберегти енергії.
Для того, щоб не поранитися про думку інших, важливо знати себе.
Має бути чітке, максимально реалістичне уявлення про себе.
Дуже чесне, без ілюзій.
Ніхто нас не може знати так, як здатні себе знати ми самі, навіть найближчі люди.
І знаючи себе, можна співвідносити оцінку інших із цим знанням. Наприклад, якщо ти знаєш, що в тебе русяве волосся, а хтось каже, що зелене, адже ти не станеш злитися і переживати.
Болюче чи надто захоплене ставлення до оцінки інших — від незнання себе.
Або від ілюзорного уявлення про себе.
Розумієш, що не маєш рації — вибачся і постарайся виправити ситуацію. Впевнений, що маєш рацію — поясни себе і, якщо потрібно, зумій відстояти. От і все.
Щоразу, коли тебе вербально чи невербально оцінюють, і тебе це ранить, просто пам’ятай: оцінка інших – це ілюзія.
А правду про себе можеш знати лише ти.
Tatiana Gromova Godard
