Життя в чужому домі.
Моїй старшій доньці 14 років, а в шлюбі я вже 15 років, і за весь цей час я так і не знайшла спільної мови з своєю свекрухою. Бачить Бог, я старалася, але нічого не вийшло.
Моя свекруха в своїх синів вклала душу, і тепер вимагає від них платити тією ж монетою. Тільки вона завжди забуває про те, що у її синів вже є діти, і вони, в першу чергу, мали б дбати про них.
Свекрусі моїй зараз 67, та виглядає вона і почувається більше, ніж добре. Ще працює, має пенсію, але при цьому мій чоловік їй завжди винен. Це вона нав’язала йому таку думку – мамі треба допомагати. І мій чоловік допомагає, і часто, в ущерб нашій сім’ї.
Коли моя свекруха вперше мене побачила, з виразу її обличчя стало зрозуміло, що я їй зовсім не сподобалася. Та мій чоловік наполіг на одруженні, вона ніби змирилася. Та це був тільки початок. В процесі приготування до весілля, мій чоловік, не без допомоги свекрухи, змінив свою думку – весілля, як такого, ми робити не будемо.
Ми просто розписалися, я і мої батьки наполягали на тому, що треба хоча б, шлюб в церкві взяти. Тут прямо виступила свекруха зі словами: – А навіщо спішити? Хто знає, скільки вони разом проживуть, а шлюб – це на все життя. Свекруха підсвідомо показала, що вірить, що наш шлюб не на довго.
Після розпису ми переїхали жити до свекрухи. Вона з молодшим, тоді ще неодруженим сином, жила в просторій трикімнатній квартирі, яка залишилася їй від чоловіка. Прожили ми разом майже рік, я тоді якраз чекала свою першу доньку. Свекруха не зважала на мій стан і не переставала мене пиляти – все, що я робила, було не так. Причому робила вона це дуже зверхньо, постійно наголошуючи: “І чому це твоя мама не навчила тебе елементарних речей?”.
Те, що вона чіпала мою маму, дуже мені не подобалося, але я терпіла. Моя мама – звичайна жінка з села, яка сама виховала трьох дітей. Нашого батька давно не стало. Свекруха відразу дала зрозуміти, що моя сім’я їм не рівня, тому за 14 років жодного разу не запросила в гості мою маму, і не поїхала в гості до неї, хоча мама багато разів, намагаючись налагодити стосунки, пропонувала їй погостювати у нас.
Мій чоловік постійно їздить на роботу закордон, з графіком місяць вдома, місяць на роботі. Так от, той місяць, що він був на роботі, для мене був нестерпним. Свекруха просто влаштовувала мені школу виживання. Та я була молода і все терпіла. Якось вона зі мною сильно посварилася, причиною стала банально погано, на її думку, вимитий посуд. Чоловік, якраз, був на роботі.
Бачу, сидить свекруха, пише повідомлення. А потім, вона залишила телефон на дивані, висвітилася відповідь, ну і я, потягнулася її прочитати. Це була переписка свекрухи з моїм чоловіком. Вона писала: “Синку, і що ж ти собі таке взяв. Твоя дружина така ж непутяща, як і її мама”.
“Мамо, ти тільки не хвилюйся, я приїду – розберуся”, – писав у відповідь своїй матусі її люблячий син.
Ах так, мамі хвилюватися не можна, а мені, яка чекає його дитину, можна, значить. В той вечір я вперше зібрала речі і поїхала до мами. Свекруха мене зовсім не зупиняла, навпаки, була рада, що я нарешті, йду з її дому.
Коли чоловік приїхав через місяць з роботи, свекруха йому такого про мене наговорила, що він не почав шукати примирення, я продовжувала жити у своєї мами. З’явився чоловік аж тоді, коли отримав звістку про народження донечки. Я його пробачила, але твердо сказала, що до свекрухи більше жити не піду. Нехай шукає квартиру.
Так, я з малюком повернулася в знімне житло – це все одно краще, ніж жити під постійним прискіпливим поглядом свекрухи. На новому місці нам потрібно було обжитися – багато речей, такі, як пральна машина, холодильник, мікрохвильовка, праска, чайник, потрібно було купити. І це при тому, що великі витрати були на малюка.
І що цікавого я помітила, як тільки у нас з’являлося щось з побутової техніки, відразу така ж річ, або ще краща, з’являлася і у свекрухи. Як я потім зрозуміла, спонсором усього цього був мій чоловік.
Всі ті роки, які ми жили на знімному житлі, чоловік говорив мені, що складає гроші на власне житло. Поки ми з двома дітьми тіснилися в невеличкій знімній квартирі, свекруха розкошувала одна (бо її молодший син вже теж одружився), в своїй просторій трикімнатній квартирі.
Так ми прожили 10 років, нічого не міняється. Нещодавно мені зателефонувала моя мама з села, сказала, що сусідка хоче обміняти свій старий будинок на нашу земельну ділянку, оскільки хоче будувати новий. Мама запропонувала мені з дітьми перебиратися жити в село. Чоловік не хоче. Більше того, з’ясувалося, що за всі роки нашого спільного життя, він так і не назбирав потрібної суми для першого внеску за квартиру. Я розумію, що власне житло ми отримаємо не скоро.
І ось, не знаю, як тепер вчинити. Залишити чоловіка з його мамою, а самій прийняти пропозицію своєї мами, переїхати в село, крім того, що воно знаходиться всього в 20-ти кілометрах від міста, чи так і залишитися все життя жити на знімних квартирах.
