Наближався день народження нашого синочка, я вирішила запросити маму з татом, адже це їх єдиний онук. Чоловік сказав, що тестю з тещею у його будинку місця немає, йому буде соромно за сільських родичів перед гостями. Я зателефонувала мамі і сказала, що ми святкувати не будемо
Виросла я в передмісті. Батько працював слюсарем на заводі , а мати медсестрою в місцевій лікарні. Мої батьки були людьми незаможними, тому я мріяла про заможне життя в столиці. Для цього я робила все можливе і неможливе. Я була красивою дівчинкою з дитинства і, коли це усвідомила то зрозуміла, що дякуючи природі, це мій квиток в краще життя.
Після закінчення школи, я приклала максимум власних зусиль щоб вступити до інституту в Києві. Батькам довелося брати чималий кредит, щоб сплатити за моє навчання, яке було дійсно не з дешевих на той час. У столиці з багатими подругами я шукала квиток в безтурботне життя, яке мені здавалося тоді щасливим. І знайшла. Він був старший за мене на 7 років, з забезпеченої родини і мав власний бізнес. Його я собі і поставила за ціль, а з часом досягла мети.
Зустрічалися ми з Олегом пів року, людиною він був непоганою, щоб сказати, що я його кохала – то це не так, хоча мені зараз важко зізнаватися у цьому. Скоріше я просто почала звикати до нього, він здавався мені вигідною партією для молодої дівчини, яка нічого немає за своїми плечима.
Потім я дізналася, що чекаю дитину. Олег зрадів цій новині і відразу зробив мені пропозицію, від якої я звісно не відмовилась, навпаки, я цьому дуже зраділа. Думала, що прийшло моє довгоочікуване щастя.
Мої батьки були проти нашого шлюбу. Вони вважали, що занадто ми різні. На той момент я цього не помічала, носила рожеві окуляри. Я була зачарована життям в столиці з забезпеченим чоловіком. Молодою дівчиною, яка жила лише мріями, які не мали нічого спільного з реальністю. В визначений термін в нас з’явився хлопчик, назвали ми його Тарас. Я займалася дитиною, готувала, прибирала і тому подібне. Не так я уявляла собі життя в столиці. Чоловік весь час проводив на роботі, бувало їздив по справах за кордон, а я була заклопотана домашнім побутом, який мене красивішою не робив. Я думала, що жінки в столиці лише по салонах краси ходять.
Відносини моїх батьків з зятем не склалися з першого дня. Під час кожного приїзду мама дорікала чоловікові в надмірній зайнятості. Олег не приділяв уваги синові, та й я відійшла на задній план після роботи і друзів. Олег не мовчав і завжди досить грубо відповідав моїй мамі. Я відчувала себе не в своїй тарілці, не знала, чию сторону мені зайняти. Перед першим днем народження Тарасика чоловік повідомив, що не хоче бачити на святкуванні моїх батьків. Тому, що йому буде соромно за них перед людьми, яких ми запросили. Мені стало дуже прикро. Так, можливо вони і не бізнесмени та не досить заможні люди, але вони мої батьки, я їх люблю, а вони люблять онука. Як я можу не запросити їх на день народження дитини, в якій вони душі не бачать.
Але я не мала бажання сперечатися з чоловіком. Він звик поруч бачити поступливу дружину, яка ніколи йому ні в чому не перечить. Я збрехала батькам, що святкувати ми не будемо. Не знаю, здогадалися вони чи ні, але образа на чоловіка зачаїлася в мені остаточно. У мене, ніби, почали відкриватися очі на все. З тих пір ситуація стала тільки погіршуватися: мама казала мені, що я дуже поступлива перед чоловіком, а він негативно відгукувався про моїх батьків. Слова він не підбирав і не замислювався, що цим, дуже ображає і мене. Це люди, які дали мені життя, які виростили мене і турбувалися про мене постійно, навіть тепер, коли я вже доросла.
Через місяць моя мама відзначала свій ювілей, і ми з моїм чоловіком були запрошені. Але ось Олег сказав, що навіть не думає їхати до “цих селюків”. Мене це в край образило і я поїла до них у двох із сином. Там я вирішила відпочити від постійних домашніх турбот, скандалів і непорозумінь.
На святкуванні люди жаліли мене, казали, що мені не пощастило з чоловіком, а все тому, що ми різних верств населення. Я просто мовчала. Розумію, що сама винна в усьому. Я сама хотіла і прагнула до такого життя, тільки от щастя мені це не принесло.
Наступного дня я залишила сина батькам, а сама зустрілася в кафе зі своїми друзями. Я давно так не відпочивала. Я вже і забула, як це бути справжньою людиною, цікавою для когось і небайдужою для людей. Не чиєюсь дружиною, а самою собою. І тоді я зрозуміла, ось воно – справжнє життя.
В той день я вирішила собі, що так далі жити не можна.Я більше не дозволю чоловікові погано відгукуватися про моїх рідних і ображати їх. Я – в першу чергу людина і маю право на свою думку. З таким настроєм я повернулася додому.
Я приїхала додому смілива і повна рішучості. Я говорила чоловікові, що негарно було кидати мене і прикриватися роботою. Моя сім’я – це частина мене і він зобов’язаний її прийняти, навіть, якщо його щось таки й не влаштовує в моїх батьках. Олег просто розсміявся. Він прямим текстом дав мені зрозуміти, якщо я хочу з ними спілкуватися, то можу їздити до них. Але в його квартирі їм немає місця. Я запитала – може і ми з сином йому не потрібні? На що він просто відповів, що якщо це станеться, то я поїду туди, звідки приїхала.
Тоді я зрозуміла, що цей чоловік не кохає мене. Йому байдуже до мене, до дитини і до моєї сім’ї. Як я могла до такого довести? У гонитві за гарним життям я не врахувала, що все має свою ціну. Спочатку я хотіла зібрати речі і поїхати до батьків. Але кому я там потрібна? На руках з маленькою дитиною, без роботи і навіть освіти. Я вирішила не поспішати і не робити необдуманих вчинків.
Я залишилася з чоловіком. Я не готова знову виживати, а не жити. На образи в адресу моїх рідних я звикла не звертати уваги. Ми стали зовсім мало спілкуватися з батьками. Я займаюся будинком і дитиною, чоловік на роботі. Можливо в нього хтось є, я в цьому навіть не сумніваюсь. Але мені сьогодні вже байдуже. За все потрібно платити і це моя ціна. Я отримала те, чого так хотіла і до чого так прагнула багато років.
