Батьківство Олені принесло велике розчарування.
Олена повернулася додому раніше, ніж звичайно, і обімліла. З дому пропало все: техніка, гроші, золото, навіть шуби. Олена спочатку думала, що то чужі люди вдерлися в її будинок і це – банальна крадіжка. Та гірка правда, що краяла її серце і ніяк не сприймалася її материнською свідомістю, розкрилася дуже швидко. Усе, що пропало, забрав її єдиний син, її Олежик.
Багато років тому, Олена вийшла заміж за перспективного на той час хлопця – Василя, який вмів заробляти гроші. Дуже швидко їхні справи пішли вгору, жили в достатку. Та щасливе сімейство Бог чомусь не благословляв дітьми. До яких лікарів тільки не ходила, де тільки не була, куди тільки не їздила, на яких курортах не відпочивала – все на марно, маля не з’являлося.
Вечори, які Олена часто проводила сама, бо чоловік постійно був на роботі, наводили на жінку особливий смуток. Сидячи в своєму розкішному будинку, часто жінка гірко плакала і казала: «Все є, а жити для кого – немає. А нащо мені все це? Кому ми все це залишимо? Для кого дбаємо?».
Василь не сильно переймався тим, що у них немає дітей, бо у нього була робота. Бізнес розширився, він відкрив свої відділення закордоном, і левову частину часу проводив там.
Олена допомагала йому в усьому, та не переставала вірити і молитися. І диво сталося. Через 10 років їхнього спільного життя вона зрозуміла, що при надії.
Народився первісток. Довгоочікуваного синочка назвали Олегом, на честь дідуся. Щастю Олени не було меж, тепер у неї з’явився сенс життя. Тішився і Василь – дружина народила йому сина і він, нарешті має, спадкоємця.
Будучи єдиним і довгоочікуваним, Олежик ріс, як «пиріг в маслі». Батьки ні в чому йому не відмовляли, все, що тільки захотів – отримував.
Вчився в найкращому ліцеї міста, проте навчанню не приділяв належної уваги. Батько все жартував, що «відмінника мені не треба, а гроші рахувати наш Олежик навчився швидше, ніж говорити».
Серце Олени підказувало їй, що станеться щось недобре, серце матері, воно таке – все відчуває. Але завжди втішала себе, що він переросте, усі хлопці проходять через це.
А потім була звістка, в яку батьки довго не могли повірити – син виявився залежним. Спочатку, теж думала, що пройде, та ставало все гірше.
Тоді Олена з чоловіком вирішили, що Олежика треба оженити. Це точно має допомогти. Оскільки син не спішив одружуватися, вони вирішили взяти ситуацію в свої руки.
Дівчат у Олега завжди було багато: великі гроші, дороге авто були доволі привабливим бонусом. Але такі Олені не підходили.
На сімейній нараді вибрали Світлану – молода, красива, в університеті навчається.
Світлана швидко погодилася, адже це був і її шанс – жити кращим життям, купаючись в розкоші.
І вона ним скористалася – вийшла заміж. Проте не спішила заводити дітей, а для Олени і Василя онуків. Бо відразу «розкусила», що за фрукт їй попався. Тому просто використовувала його та всю його сім’ю, а якщо точніше – їхні гроші.
Салони краси, модні магазини, навіть машину отримала Світланка. Але життя з залежним Олегом не було.
Через три роки розлучилася з чоловіком, але тепер Світлана вже була багатою жінкою із серйозним приданим.
Олег же все більше «котився вниз». Батько, щоб усього цього не бачити, практично жив закордоном, а потім знайшов собі молоду дружину. Все, що було в Україні, залишив Олені. Залишив і сина, разом з його проблемами.
І ось Олена в пустій квартирі, розуміє, що життя пройшло, і нічого вже не повернути. Вони з Василем, в гонитві за грошима, за заробітком, втратили свого єдиного сина.
Від цих усіх клопотів Олена важко захворіла.
І серце теж відмовлялося вірити, що це її син так з нею вчинив.
В квартирі, яку так безжально спустошив рідний син, Олені чомусь пригадалися слова матері: «Доню, не побивайся так сильно. Якщо Бог не дає вам діточок, то може на краще. Йому завжди видніше».
Як жити далі, Олена поки що не знала. Зовсім не так вона уявляла своє майбутнє. А сину так і хотілося крикнути: «Сину, за що ж ти зі мною так? Та ж усе, що в нас є – твоє. Ти ж у мене один – виплеканий і випрошений в Бога».
