Не знаю, що там кажуть інші, але у мене завжди були дужі хороші стосунки із свекрухою. Всі ці роки я була впевнена, що мені з нею дуже пощастило. Насамперед, вона мені дуже допомогла з дітьми. З першого дня, як ми привезли сина додому, свекруха приходила щодня і я вважала, що це за власним бажанням, за що їй щиро була вдячна.
Але нещодавно я дізналася дещо інше. Я дещо збентежена. Але, все по порядку.
Зараз у мене троє дітей, старшому синові десять, дочкам чотири і два, і, хоча я ще в декретній відпустці, зайві руки в господарстві при такій кількості малюків, мені дуже потрібні.
Так уже повелося, що свекруха на пенсії і приходить до нас щодня, як на роботу. Я вже навіть пропонувала залишатися у нас ночувати, та вона каже, що свекра залишити самого зовсім не може. Свекруха приходить, переодягається і без зайвих слів береться за справи: починає мити посуд, вішати білизну, заправляти ліжка, гратися з дітьми чи готувати їжу. Роботи в домі, де є троє дітей, завжди знайдеться.
За цей час ми навіть подружилися із свекрухою. Вона завжди до мене була такою привітною і лагідною:
– Оксаночко, йди відпочинь, ти втомилася, може, тобі чайку зробити, може, пиріг спекти?
Я її щиро любила, а діти мої бабусю просто обожнювали. Всі ж вони виросли в неї на руках. До того ж Марина Володимирівна ніколи не приходила з пустими руками. Обов’язково щось принесе, то банан, то печиво, то цукерки, то пакетик обожнюваного дітьми «шоколадного молока».
Зараз, коли старшому сину вже десять, я і сама добре справляюся, та свекруха все одно щодня приходить – це вже наче традиція якась. Але були періоди, коли без допомоги свекрухи я просто не впоралась би. Особливо зі старшим сином, я сама була молода і нічого не знала, а син народився передчасно, з невеликою вагою, постійно плакав і спав тільки на руках. Чоловік цілими днями був на роботі, от тоді то і мені найбільше пригодилася допомога свекрухи, так як моя мама жила далеко в селі.
Я щодня хвилювалася, що буде, якщо Марина Володимирівна з якихось причин сьогодні не прийде. Але, спасибі їй, за перший рік свекруха не пропустила жодного дня. Забирала дитину на вулицю, гуляла з ним годинами, давала мені трохи відіспатися.
Далі бабуся сиділа з іншими дітьми, коли я народжувала другу і третю донечку. Забирала інших до себе, коли один з них захворів. Словом, завжди була на підхваті. Про таку допомогу інші лише мріють.
Останнім часом, якщо нам кудись треба, ми завозимо дітей до свекрухи, а потім забираємо. В неділю ми поїхали на закупки і залишили дітей з Мариною Володимирівною. Купили все, що треба, заїхали, забрали дітей. Уже їхали додому, і раптом по дорозі середня донька згадала, що забула у бабусі свого улюбленого ведмедя. А без нього вона не засне.
Ми від’їхали недалеко, тому вирішили повернутися. Чоловік розвернувся, через десять хвилин ми вже були біля під’їзду свекрухи. Я почала підніматися по сходах і випадково почула голос Марини Володимирівни. Вона розмовляла з сусідкою. Те, що я почула, привело мене в шоковий стан.
– Уявляєш, вже ось так десять років, я світа Божого не бачу! – скаржилася свекруха сусідці. – Зранку йду до них, як на роботу і до вечора сиджу там у них. Поки їм все перероблю, на свої справи вже геть сил не залишається. От вікна забула, коли мила останній раз. Ноги постійно у мене набрякають, а до лікаря я не маю часу піти. Як не одне, то інше.
Сусідка схвально підтакувала свекрусі:
– Ти їх геть розбалувала, от вони і знахабніли у тебе! Скажи їм, нехай тепер тобі допомагають, нехай невістка тобі допоможе з твоїми вікнами, а син до лікаря відвезе!
– Ага, допоможе вона! Невістка у себе з брудними вікнами сиділа б, якби я їй не помила. Вона у мене до роботи не дуже, якби не я, вони пропали б без мене.
– То нехай син оплатить тобі клінінг, – не вгамовувалась сусідка.
– Ти знущаєшся, та від них снігу взимку не дочекаєшся. Запропонувати якісь гроші їм і в голову не приходить. І головне, знають, що я на пенсії, а я ж щодня приходжу до них з гостинцями. Діти нічого не розуміють, вони чекають від бабусі, що вона щось принесе. Але ж син з невісткою – дорослі люди, мають вже трохи думати!
– Ось сьогодні на весь день троє дітей у мене залишили, але не здогадалися залишити для них продукти. Сніданок і обід – все за мій рахунок. А я не можу дітям що-небудь готувати, треба чогось смачненького. Ось колись не витримаю, і скажу їй все прямо в лице!
Я ватяними ногами ледве піднялася на четвертий поверх, забрала ведмедя і пішла, не прощаючись. Мені було дуже прикро, чому свекруха не сказала все це нам, а вирішила весь цей бруд вилити сусідці. Зі злості, я сказала свекрусі, щоб вона більше до нас не приходила.
Всю ніч я проплакала. Зранку подзвонила свекруха:
– Ну правильно, виростила вам дітей, і тепер не потрібна стала! – ридала в слухавку Марина Володимирівна. – Коли діти маленькі були і допомога була потрібна, ти щось не говорила, щоб я не приходила!
За ніч я багато передумала. Ввечері я була впевнена, що більше ніколи не хочу бачити цю жінку в своєму домі. Але потім, добре подумавши, зрозуміла, що в певній мірі вона має рацію. Ми так звикли до її допомоги, що самі зовсім перестали їй допомагати.
Я сказала свекрусі, що сьогодні чоловік повезе її до лікаря, а я тим часом, помию у неї вікна. Адже ми рідні люди, тепер настала наша черга робити щось для неї.
