Після закінчення школи я вступила до інституту. В перший же день навчання, я помітила хлопця який навчався в нашій групі, і він мені дуже сподобався. Звали його Вадим, він також відповів мені взаємністю. Ми почали зустрічатись, звичайно, ми і сварилися, і мирилися, але все-одно ми не могли жити одне без одного. Після закінчення інституту Вадим нарешті зробив мені пропозицію. Все було як в казці.
Вже через три місяці ми грали наше весілля. Я була дуже щаслива, навіть не можу висловити це словами. Ми запросили фотографа на весілля, найняли тамаду, музикантів. Зняли невеликий ресторан. Народу було не дуже багато, в основному найближчі родичі і друзі.
Жити ми почали з батьками Вадима. І з цього моменту в нашому житті з’явилися недомовки, сварки та непорозуміння. Причиною була його мама. Хоча до весілля я їй подобалася, вона навіть називала мене дочкою, але спільне проживання зіграло свою роль. Вона постійно до мене чіплялася: то я не туди поклала рушник, то я пересолила обід, то я розкидаю скрізь сміття, то я не так розмовляю і взагалі, що б я не робила, вона була незадоволена.
Чоловік між нами не вставав. Він не займав ні мою сторону, ні сторону своєї матері. Моє терпіння скінчилося в той момент, коли його мати несподівано увійшла до нас вночі в кімнату. Мені досі незручно перед нею. На наступний день я сказала чоловікові, що так жити більше не можу. Щоб він зробив вибір, або ми живемо окремо від батьків або я йду від нього, а він залишається жити зі своєю мамою. Я дала час йому подумати, а сама переїхала до своїх батьків.
Від Вадима не було звісток близько місяця, я переживала, плакала, не знаходила собі місце, все хотіла подзвонити йому, але ніяк не наважувалась. А ще через тиждень, я дізналася, що чекаю дитину.
Минуло півроку, я набралася сміливості і вирішила йому подзвонити, але абонент був недоступний. Подзвонила свекрусі, абонент теж недоступний. Я пішла до них додому, але там мені ніхто не відкрив двері. Лише через кілька днів я від родичів дізналася, що вони переїхали в інше місто. Як я не намагалася його знайти, все було безрезультатно.
В призначений час, в мене з’явився маленький синочок, як дві каплі води схожий на свого татка, але татка він не знає. Я назвала його Тарас. Мені дуже прикро. Я іноді думаю, що я сама в усьому винна. Не треба було ставити йому умови вибирати, потрібно було змиритися і жити далі. Я не отримую аліментів, грошей дуже не вистачає. Та й взагалі я дуже самотня. Я до цих пір його кохаю і навіть не знаю як мені бути далі.
