Ми з чоловіком жили, як всі, народилося у нас двоє дітей, а потім, як грім серед ясного неба – у чоловіка є інша жінка. Мирослав пішов від мене, коли молодшому синові, Максимкові, було всього 3 місяці. Він сказав, що цей вічний декрет перетворив мене в «клушку» і він більше мене не любить. Побажавши мені удачі в вихованні дітей, чоловік пішов, грюкнувши дверима. Тоді я навчилася жити самостійно, але Мирослав про це ще не знав.
Чоловік думав, що, залишившись одна з двома дітьми, я завжди прийму його назад, але я розбила його наївні мрії
– Мирославе, одумайся! – повторювала я, спостерігаючи, як чоловік збирає речі.
– Перестань, Оксано, я все вирішив – наполягав на своєму Мирослав.
Я знала свого чоловіка – він упертий як баран. Наполягатиме на своєму, навіть якщо спочатку справа програшна. Зараз також наполягав на своєму. Зрозумівши, що його не напоумити, я зітхнула і тихо промовила:
– Якщо ти зараз підеш, більше я тебе не прийму. Можеш ніколи не повертатися.
Мирослав посміхнувся.
– Удачі, якщо треба буде допомога з дітьми, гроші там, одяг, телефонуй.
Він зібрав валізу і поїхав жити до своєї секретарки. Я підозрювала, що між ними щось було, дуже вже активно вона хлопала віями в його присутності.
Поплакавши трохи, я заспокоїлася і стала думати, як бути далі. Не сказати, що я не любила чоловіка або мені було не образливо, але двоє дітей нагадували мені, що у мене є обов’язки.
Я зателефонувала подрузі і попросила її приїхати. Разом ми прикинули, як можна влаштувати старшого сина в садок. З молодшим вона обіцяла посидіти, так як вона теж перебувала в декреті. Протягом тижня я знайшла роботу і садок для Андрійка. До слова, за останній місяць, Мирослав жодного разу не подзвонив мені і не дізнався, як поживають його сини.
Я почала працювати, Андрійко ходив в садок. А у вихідні ми з синами намагалися кудись вибратися, щоб розвіятися. Так минуло 9 місяців.
Коли ми відзначали рік молодшого сина, в двері несподівано подзвонили. Всі гості вже прийшли, тому я навіть не уявляла, хто це може бути. Відкривши двері, я здивувалася. На порозі стояв мій, до того моменту, вже колишній чоловік. Широко посміхаючись, Мирослав зайшов в квартиру.
– Привіт, – як ні в чому, ні бувало, промовив він.
– Що ти тут робиш? – не приховуючи свого здивування, запитала я.
– А що, мені не можна привітати сина з днем народження?
– Та ні, звичайно, можна. Я ж не позбавляла тебе батьківських прав.
Зайшовши в кімнату, я зловила здивовані погляди подруг і лише знизала плечима. Сини не відразу впізнали батька, так як не бачили його вже більше пів року.
Коли свято закінчилося і гості розійшлися по домівках, колишній чоловік тихо підійшов до мене поки я мила посуд.
– А ти змінилася, – обнявши мене зі спини, промовив Мирослав. – Знаєш, я був неправий, і хочу повернутися в сім’ю, – посміхаючись, промовив чоловік.
– Я сказала, коли ти йшов, що не прийму тебе назад. Тому повертайся до своєї коханої.
– Оксано, я зрозумів свою помилку. З Ларисою все скінчено.
– Тебе не було 9 місяців. За цей час, ти ні разу не запитав, що їли твої діти, де вони спали, а зараз ти хочеш повернутися?
І тут Мирослав зрозумів, що я не жартую. Різко розвернувшись, він попрямував до дверей. Взувався дуже повільно, він чекав, що я зупиню його, але цього не сталося. Ще кілька днів він обривав мені телефон, але я наполягала на своєму. Знаючи його характер, я впевнена, прости я його, і історія б повторилася. Я не хотіла знову це переживати і весь той час. Я навчилася жити без нього. Якщо він захоче бачитися з дітьми, я не перешкоджатиму, але в своє життя більше його не впущу. Тепер я стала сильнішою і в мене, і в моїх дітей, все буде добре.
