З моїм чоловіком ми знайомі вже 9 років, з них 4 роки одружені. Почалися наші відносини ще під час навчання в інституті, коли ні у нього, ні у мене нічого не було. Разом у шлюбі ми пережили багато труднощів, але пройшли через всі випробування зберігши свої почуття та добрі відносини.
Почалося наше з ним спільне життя з переїзду в квартиру до його батьків. Тоді ми після закінчення навчання влаштувалися на роботу. Заробляли ми, на жаль, небагато, але на життя вистачало. Коли чоловік трохи “встав на ноги”, він зробив мені пропозицію. Після весілля ми спільно вирішили, що пора вже нам мати дитятко, і я буквально протягом декількох місяців дізналася про щасливу новину, я скоро стану матусею. На той момент мені здавалося, що чоловік радіє появі малюка навіть більше за мене. Його батьки теж буквально стрибали від щастя і щиро дякували мені за першого онука.
В останні місяці мені довелося надовго забути про свою професію, я вже була вдома. Головною моєю роботою з тієї пори стала дитина і підтримання домашнього затишку. Хотілося, звичайно, іноді відпочити домашніх справ, але чоловік пропадав на роботі п’ять днів на тиждень, до пізнього вечора і майже не допомагав з дитиною. Іноді ще перед поверненням додому їздив грати в волейбол або більярд з друзями, відпочивав з ними у вихідні. Для мене ж вийти з дому без дитини до цих пір велика розкіш.
По дому чоловік мені допомагає тільки в свої вихідні. Грошей на няню не дає – каже, що у нього їх немає. Так само і з приватним садочком для дитини: до державного нас поки не беруть, а на платний “немає грошей”. Коли вибираємо одяг, чоловік теж намагається заощадити і майже наказним тоном каже, щоб я купувала речі тільки по акції, або на розпродажах.
Я довго не могла зрозуміти, куди він діває свою зарплату, адже останнім часом він заробляє добре, і нещодавно це прояснилося: виявляється, мій чоловік хоче купити квартиру. Я спочатку дуже зраділа цій новині, тому що набридло жити в квартирі його батьків, адже ми там були ніби всі на купі, де я навіть ремонт на свій смак зробити не можу у нашій з ним кімнаті. Але чоловік поставив мене перед фактом, що купує квартиру на свої гроші, і тому оформить її на свою матір, щоб в разі розлучення його майно залишилася з ним.
Сказати, що я дуже засмучена – це не сказати нічого! Виходить, я щодня працюю нянькою, кухарем, прибиральницею, вихователем, і він цього не цінує, це лише мої обов’язки, які нічого не вартують, бо їх не видно ніколи. Я ж закинула свою кар’єру через нашу спільну дитину, а не тому що мені ліньки ходити на роботу, і вдома я втомлююся сильніше, ніж чоловік в своєму офісі!
Свекруха теж стоїть на боці чоловіка і навіть не соромлячись каже, що вони усі згодні оформити частину квартири на мене, тільки якщо я вкладу в неї свої власні гроші. Де справедливість? Я підробляю на дому перукарем, але клієнтів маю не багато, адже більшості відмовляю, бо нас багато в квартирі, і дитя часто сприймає чужих людей вдома погано, потім довго плаче, не можу ніяк заспокоїти, тому і грошей отримую трохи. Невже мій чоловік готується до розлучення? Чи є взагалі сенс продовжувати жити з ним? Від образи хочеться розлучитися або виставити рахунок за свою роботу по дому, але її все одно, як я вже бачу, зовсім ніхто не цінує.
