Коли ми з Тарасом зустрілися, він працював інженером, і жив у гуртожитку. Хороший хлопець, але бідний і зовсім неамбітний. Я жила в той момент з батьками, хоч мені вже 30 років.
Незабаром ми одружилися, оселилися у мене, так як у моїх батьків великий будинок. Живемо ми мирно і спокійно. Це мій другий шлюб, перший розпався п’ять років тому. До того моменту я була вже досить самостійною жінкою, з хорошою роботою і пристойною зарплатою, набагато більшою, ніж у Тараса. А він прийшов, вибачте, без нічого, з пустими руками на все готове.
Через подругу я влаштувала чоловіка на хорошу посаду і справи його пішли відразу в гору. І ось поїхали ми якось до його батьків у гості. І тут моя дорога свекруха видає, що я погана дружина, бо її синочку її, бачте, доводиться перепрацьовуватися на роботі. Я ж повинна, крім трудової діяльності супчики варити, за здоров’ям його стежити і виконувати всі його побажання. – І, взагалі, підсумувала свекруха, – йому потрібна у власність квартира.
Якщо дослівно, то вона сказала так:
– У тебе є своє житло, а у нього немає. Це мій син, і я хочу, щоб у нього щось було.
Сидить вона, значить, і заявляє, мовляв мої батьки повинні допомогти її синові придбати житло, тому що у моїх батьків є свій будинок, заощадження і машина. Ось як!
Мене прямо пересмикнуло від такої прямоти, я була ошелешена словами свекрухи. Просто я вихована так, що в цьому житті розраховую тільки на себе в фінансових питаннях. Та й взагалі дорослі діти повинні самі себе забезпечувати.
Розумію, що це мама мого чоловіка і я повинна її поважати, але чому вона рахує гроші моїх батьків і голосить, що її золотий синочок без квартири живе. Дивно те, що у неї розуму вистачило не подзвонити моїй мамі і не видати все це по телефону. А вона може! І не бентежить же її той факт, що до нашого шлюбу Тарас жив в гуртожитку і заробляв копійки.
Не навчила мама синочка, що перш, ніж одружитися, не завадило б подбати про те, де жити і що їсти. А тепер він, бачте, такий золотий, що йому всі щось винні. Спасибі б краще сказала, що мої батьки не проти того, що живемо з ними і маємо можливість відкладати на своє житло. Але ж дорікає, що у мене квартира є, хоча вона і батьківська, а у нього немає.
Загалом, я дуже спокійна, не моє це сперечатися, але тут я вже не стрималася… В підсумку, поїхали ми додому, і як відрізало, не хочу взагалі ні бачити не чути її. Чоловік ось чудовий у мене, але цей його причіп у вигляді родичів … Часом сумніваюся, а чи потрібно мені все це…
