Я навіть ненавмисне дуже заздрю жінкам, які знайшли своє жіноче щастя у шлюбі. Я завжди вважала свій шлюб вдалим та надійним. Вийшла я заміж ще зовсім молодою, це ще ранній вік для дівчини, у 20 років за хлопця з сусіднього під’їзду. У нас було взаємне щире кохання і незабаром ми з ним одружилися. Скоро з’явився на світ Олександр, а через 3 роки Ігор. Жили ми добре, весело, сперечалися дуже рідко. І мені так подобалася моє життя, що часто сама собі заздрила навіть. Так минуло 25 років нашого щасливого сімейного життя. Хлопчаки наші виросли, одружилися. А ми насолоджувалися спілкуванням один з одним і з нетерпінням чекали маленьких та рідних онуків, яким були готові навіть небо прихилити.
І якось я навіть сама не зрозуміла, коли в наше сімейне життя прийшли зміни. Ні, мій чоловік залишався таким же в стосунках, але він вирішив кардинально поміняти свій імідж. Так би мовити, омолодитися, наче. Почав відвідувати салони краси, одягатися в фірмових магазинах, чого раніше за стільки років нашого сімейного. Гроші ми мали хоч і не великі, але відкладали останні роки чимало, адже діти нашої допомоги вже не потребували, вони говорили, що ми їх в життя вивели, а тепер маємо трохи пожити для себе, і вони самі нам допомагали, адже обоє синів мали гарні статки. А коли у чоловіка був ювілей, то він виголосив тост:
– За нове та яскраве життя!
Тоді, я навіть уваги на ці слова не звернула.
Чоловік почав приходити з роботи пізно в якомусь аж надто піднесеному настрої. Я навіть подумати не могла, що причиною цього стане інша жінка, я б ніколи в це не повірила. Якось в парку до мене підійшла молода дівчина з проханням поговорити. Я її не знала, але на розмову погодилася, було цікаво, що ж я від неї можу почути. Вона довго мовчала, було видно, що вона хвилюється, не може зібратися. А я в цей час її з цікавістю розглядала.
На вигляд їй було близько 30 років, симпатична. Я терпляче чекала, але замість слів у неї полилися сльози. Незабаром я зрозуміла, що вона дуже кохає мого чоловіка, і вони близько року зустрічаються. У них взаємні почуття, але чоловік мені нічого не говорить, так, як боїться, що я сильно засмучусь, що це мене зовсім розчарує. Але наступну фразу я зовсім не готова була почути від цієї жінки:
– Ви ж з чоловіком добре прожили життя, так дайте і іншим таке щастя.
Я не знала як на все це реагувати і мовчки встала і просто пішла додому. Чоловікові своєму я зовсім нічого не сказала. Він виглядав таким щасливим та радісним, але тепер я знала справжню причину і мені було сумно надто від цього.
Через кілька днів ми відзначали в ресторані 25 років з дня нашого весілля. І я зважилася на розмову. Тільки попередила чоловіка відразу, що мені потрібна тільки правда. Він зізнався, що цю дівчину дуже кохає, а зі мною живе тільки з почуття вдячності за наше життя і наших діток.
Я не стала влаштовувати суперечок, не розбиралася в усьому, а просто відпустила його. З чуток я дізналася, що вони до сих пір живуть разом. Але наскільки триватиме ця ідилія, я не знаю. Ось так наш шлюб зруйнувався, але я не опускаю руки. Через два місяці у сина народиться дочка, і я буду з задоволенням їм допомагати. Я не очікувала такого від чоловіка через 25 років нашого щасливого життя, я присвятила усю себе нашій сім’ї, але він вирішив почати життя заново.
А я тепер буду справжньою бабусею, шукати іншого чоловіка більше не буду, не хочу більше такого щастя, коли тебе просто залишають, як використану річ. Я до кінця життя не зможу з цим змиритися.
