Зараз зі своїм чоловіком я живу дуже добре, а все дякуючи його мамі, яку я дуже поважаю і пам’ятатиму до кінця свого життя.
Не було й дня, щоб я не згадувала свою свекруху добрим словом, адже це саме вона пояснила мені, і показала на власному сумному прикладі, що не варто перед своїм чоловіком бігати та в усьому йому догоджати.
Свекруха, не дивлячись на те, що закінчила вона всього три класи, бо не мала змоги дальше вчитися, не тільки читати любила, але була ще й дуже мудрою та грамотною жінкою.
Її син був у мене вже другим чоловіком, і я у нього теж. Перший шлюб мій був дуже невдалим, навіть згадувати про це не хочеться.
Я теж виросла в селі і, що не дивно, майже до 30 років щиро вважала, що дружина зобов’язана бути у чоловіка домогосподаркою, в усьому йому догоджати. Хоча сама теж ходить щодня на роботу, але ввечері має ще приготувати вечерю, помити посуд, попрати і прибрати. Така собі подай-принеси-обслужи. І це мене зовсім не засмучувало, адже в селі у багатьох родинах так було й заведено, тому для мене це теж було не дивиною. До тих пір, поки свекруха на це уваги не звернула. До цього часу ми з чоловіком прожили лише 3 місяці, але за цей короткий час він вже добре звик, що я маю все для нього робити, варто йому лише команду дати, не зважаючи на те, що я теж ходжу на роботу. Як тільки він приходить додому увечері, просто сідає на диван і все, нічого більше не робить. Лише заходить на кухню повечеряти.
Приїхали ми якось з чоловіком до його мами в гості: їй уже в той час за 70 років було і ноги її вже дуже сильно підводили. Вона вже завжди з паличкою по дому ходила. А все одно чоловікові своєму щодня прислуговувала. Він міцний тоді дід був, але сяде за столом і чекає, коли йому наллють та подадуть. Ще й злиться, що довго жінка на кухні порається, він втомлюється так довго чекати. А як їй з паличкою все подавати. Але пристосовувалася вона якось, все сама встигала, адже на допомогу розраховувати було марно.
А коли ми приїхали до них в гості, природно, цей обов’язок я на себе взяла. Сідаємо усі за стіл їсти, а до нас ще й сім’я сестри чоловіка зазвичай приходила, – всім все насиплю та подам вчасно. Тільки сама сіла – хтось вже першу страву швидше з’їв, другу подавати потрібно, а потім ще й чай усім робити. А якщо врахувати, що за столом до 10-12 чоловік збиралося, уявляєте, як я їла? Постійно візьму якусь ложку холодної страви, тай усе, такі мої наїдки.
Лише чоловік доньки свекрухи мені в усьому допомагав, а всі решта спокійно сиділи і чекали, таке враження, що вони усі в ресторані сидять, а не до старенької мами прийшли.
А якось, дня через три мені свекруха каже:
– Іванко, поглянь ти на мене, доню. Сама бачиш, слабка я яка, а привчила свого чоловіка Михайла до того, що все йому роблю, все життя для нього лише одного старалася і тепер вже нічого зробити не можу. Свариться на мене, коли йому на розум спаде. А Іван твій, за характером весь в батька. Якщо не візьмешся за розум зараз, не перестанеш годити в усьому, все життя плакати будеш і нарікати на свою долю.
А тут ще й зять її до нас тихенько підійшов, і мовив, щоб ніхто не чув:
– Ти що робиш? Ти бачила колись, щоб Танька за мною доглядала? Я що сам не можу?
Загалом, добре вони мене тоді розуму навчили. І з того дня стала я свого чоловіка перевиховувати, а він ні в яку. Так і додому поїхали. А вдома він вже геть розсердився.
Я одяг прасувала ввечері, причому, після роботи, а тут і Іван приходить, теж з роботи. Вмився, пройшов на кухню, сів за стіл і сидить, чекає, коли я йому поїсти подам. Чекав, чекав, не витримав.
– Ти мене годувати збираєшся чи ні, чи в мене вже немає дружини, – кричить з кухні.
– Звичайно збираюся, хіба ти голодний коли був у мене, – відповідаю. – котлети з підливою в холодильнику, гарнір на плиті.
– А що, важко накласти у тарілку і подати? – питає він у мене. – Я взагалі-то з роботи прийшов, чи ти не бачиш, як стомився?
– А я що, на танцях була? – відповідаю незадоволено я. – А тепер ось сиджу пісні співаю, і так мені добре, що геть не втомилася.
– Я тоді взагалі їсти не буду! – сердито промовив мені чоловік.
– Ось і добре. Як знаєш, так і роби собі, а мені до того діла немає. Якби ти зараз з’їв вечерю, то мені б на ранок готувати довелося, а так дитині сніданок вже є.
Загалом, привчила я його швидко до хорошого життя, коли дружина вдома робить абсолютно все, а ось відучувати місяці два довелося. Поки він повністю з долею не змирився. Звичайно, інколи ми й сперечалися, від чоловіка були й обіцянки розлучитися, але потім все у нас владналося.
Чоловіком я своїм задоволена, за що я по сьогоднішній день вдячна своїй свекрусі. Хоча її вже не має з нами, але я завжди згадую цю людину добрим словом. Добра та мудра була жінка. Вона стала мені другою мамою.
