Я була заміжня двічі, не дуже просте мала життя. З першим чоловіком ми дуже хотіли мати діток, але не склалося. Віддали багато грошей на фахівців, але причину так і не встановили. В кінцевому підсумку мій колишній чоловік був у відчаї, і звинувативши у всьому мене, пішов шукати собі іншу жінку. Сталося це після 11 років нашого шлюбу, коли я була вже теж далеко немолода.
Незважаючи на глибокі хвилювання через зраду коханої людини, я все-таки зуміла взяти себе в руки, і спробувала створити сім’ю з іншою людиною. У другому шлюбі я дуже швидко дізналася, що чекаю дитину, і у мене народилася донечка. Хоч мені тоді було 43 роки, і здоров’я було вже «не те», для мене моя донечка стала справжнім подарунком небес – моя довгоочікувана, щиро вимолена у Бога дитина.
Спочатку я думала, що найбільшою проблемою у моєму віці буде не дуже добре самопочуття, а лише згодом дізналася, що найгірше ще попереду. Не було жодної людини, яка не дивувалася б тому, що я в своєму «поважному» віці, хоча раніше мені здавалося, що я виглядаю молодше за свої роки, якимось дивом чекаю дитину.
До всіх лікарів я сиділа в чергах на прийом серед молоденьких дівчат, які косо на мене дивилися і перешіптувалися між собою. Медсестри з мене сміялися, а лікарі не приховували здивування, задаючи мені питання: «А чому ж ви думали раніше?» Доводилося все по пів години пояснювати, що пізня дитина – це не моє усвідомлене рішення, а результат збігу обставин. До слова сказати, вік батька дитини нікого не бентежив, хоча він на 2 роки старший за мене.
Мене називали старою мамою, дорікали в тому, що не поміняла чоловіка на кілька років раніше, тривожили тим, що я вже не зможу нормально дбати про маленького малюка. Останнє, до речі, так і сталося: незважаючи на те, що раніше я не відчувала себе «старою бабусею», дитина за кілька місяців дуже сильно втомила мене. Грошей на няню не було, а наші з чоловіком батьки вже були старенькими, і допомогти не могли.
Виховання дочки давалося дуже важко – після того у мене погіршився стан суглобів, і я просто за нею не встигала. Часто сварилася на неї через відчай. Незнайомі люди в основному думали що я її бабуся, а не мати.
Коли дочка пішла в садочок – краще не стало: місцеві матусі вважали мене дивною і цуралися мене. Дочка, як мені здається, заздрила іншим дівчаткам через те, що їх мами молодші і красивіші. У школі було те ж саме. Тільки коли вона пішла в інститут, велика різниця у віці з батьками її подруг якось вирівнялася, і я змогла зітхнути спокійно.
Зараз дочці вже 26 років, і на мій превеликий жаль, вона вирішила піти по моїх стопах: не хоче поспішати з появою дитини, і розраховує років до 35 пожити лише, як то кажуть, «для себе». Я намагалася її переконати, розповідала про всі негаразди пізнього материнства, але вона не вірить – думає, що мені просто дуже хочеться стати бабусею. Мені сумно від таких думок, не хочу, щоб донька жила, як я. Як відмовити її від цього?
