– Таке придумали вони, уявляєш, Петро все зробив, щоб виселити Надю з донькою з квартири! – зітхає пенсіонерка Анастасія Пилипівна. – Маму свою задіяв. І та теж хороша, не підвела свого сина, розіграла все, як по нотах. Дзвонила Наді, жалісливим голосом просила: “Хочу бачити внучку, ти коли мені її привезеш, ви-то з сином моїм Петром розлучилися, але я бабусею бути не перестала, для вашої донечки. Надя не хотіла до неї йти, як відчувала, що там щось недобре.
– А що там може бути ще недобре? Бабуся запрошує внучку поспілкуватися. Ну так, не дивлячись на розлучення, вона все одно залишилася бабусею рідною для неї.
– Та ти не розумієш, чи що? Вона просто виманила Надю з дитиною з квартири. Зазвала до себе, стіл накрила, торт купила, фрукти, солодощі, іграшки Марійці, три або чотири сукні. Ігри затіяла, альбоми з фотографіями дістала, стала Марійці показувати дитячі фотографії, та як тато маленьким був, вона це любить – тягнула час, в загальному. Надія каже: “Ми вже підемо, нам пора. А вона: “Ну, посидьте ще!” Так наче вона жінка й непогана завжди була. Надія моя вже навіть повірила було, вона дійсно за внучкою скучила.
– Хм. А чому «повірила було»? Щось не так? Щось сталося?
– Прийшли вони від свекрухи додому, Надія ключ дістала, суне в двері, а він не підходить. Уявляєш, стоять з дитиною, з пакетами цими подарунковими, перед зачиненими дверима. І тут повідомлення приходить від Петра, ну, від колишнього чоловіка. “Я замки поміняв, речі зібрав, вони в машині, яка стоїть біля під’їзду. Термін твого проживання в квартирі закінчений. Сідайте і їдьте до твоєї матері, водієві я все оплатив. Якщо щось потрібно Марійці – телефонуй, і моя пропозиція її забрати до себе залишається в силі, подумай ще раз”.
Дочка Анастасії Пилипівни, Надія, розлучилася з чоловіком Петром майже пів року тому за досить банальної причини – чоловік зустрів іншу жінку, а Надія, яка займалася чотирирічною донькою, довгий час нічого не помічала. Розлучилося подружжя досить швидко, так як ділити у них не було чого: все своє спільне життя подружжя прожило в квартирі Петра.
Надія, практично все спільне життя просиділа в декреті, не внесла ні в квартиру, ні в обстановку ні копійки. Але, з іншого боку, вона вела сама все господарство, виховувала спільну дитину і була хорошою дружиною для свого чоловіка.
В ході розлучення Петро заїкнувся про те, що готовий, мовляв, забрати Марійку до себе і виховувати її в своїй новій сім’ї, але Надія про це навіть слухати не схотіла.
– Тоді забирай її до своїх батьків, за місцем прописки вас обох, – знизав плечима чоловік. – Збирай речі!
З’їжджати з квартири Надія тоді категорично не відмовилася. По-перше, тут знаходиться садочок, в який почала ходити Марійка. Дівчинка звикла до дітей і вихователів з великими труднощами, і зривати її зараз зовсім не хочеться. Батьки Надії, Анастасія Пилипівна зі своїм чоловіком, живуть в невеличкому містечку, і з садочками там зараз не найпростіша ситуація. Чи вдасться взагалі потрапити в садок? Чи вдасться адаптуватися?
Крім того, у дівчинки певні проблеми зі здоров’ям. Тут вони ходять в басейн і на інші процедури, дитина спостерігається у хороших фахівців, а там?
Можна, звичайно, зняти квартиру в столиці, але на які гроші? Аліменти всі повністю йдуть на життя. Надія підробляє, на повноцінну роботу вийти не може.
До речі, якщо переїжджати, то і підробіток у Надії, скоріше за все, скінчиться. Доведеться шукати нову роботу за новим місцем проживання. Надія спробувала поговорити з колишнім чоловіком, щоб дозволив їй з дочкою пожити в квартирі якийсь час. Але той і слухати не захотів.
Квартира йому потрібна, і крапка.
– Я дочці говорила – тягни час! Ну не вижене ж він тебе з дитиною з квартири. Не зовсім же він погана людина. Але, мабуть, я помилилася.
Петро переїхав до іншої жінки і почав постійно надзвонювати Надії, коли вона вже переїде до матері?
Надія тягнула час майже пів року. Петро мовчав, а потім, мабуть, домовився зі своєю матір’ю і розіграв таку історію.
– Ну, чому обов’язково мати допомагала? Може, вона ні до чого?
– Так-так, звичайно, ні при чому вона, як же! – сердиться мати Надії. – Варто було тільки моїй доньці вийти з дому, як туди відразу приїхав Петро. Встиг і замок змінити, і речі зібрати, і перенести в машину. Водієві заплатив і за очікування, і за дорогу. Які ж вони нехороші люди, а? І Петро, і його матуся. У мене слів немає просто! Вистачило ж совісті вигнати дитину! Ще ці пакети з подарунками. Надія викинула їх на смітник, не треба, каже, нам від них нічого, нехай собі залишать, можливо розбагатіють.
