Прожити життя з чоловіком без зрад і непорозумінь під силу не кожному. Але Оксана, озираючись у минуле, зараз почувається щасливою. Їй так пощастило з її Юрком.
Сьогодні – річниця їхнього весілля. Оксана любила тішити коханого приємними несподіванками в такі дні. От і цього разу, в цей особливий для їхньої сім’ї день, вирішила зробити сюрприз для свого Юрчика. За матеріалами.
Вранці він дав змогу коханій довше поспати, не будив раніше, щоб приготувала йому сніданок. Юра швиденько прийняв душ, заварив собі міцної кави і, перекусивши бутербродом, подався на роботу.
Сонце вже добряче гріло крізь віконні шибки, поки врешті розбудило Оксану.
– Ого, вже дев’ята. Оце я сьогодні поспала, – промовила до себе у порожній квартирі. – Це ж треба так. Ото я розтяпа. Хоч би кави для Юрчика зробила. Ну, нічого. Спробую надолужити упущене.
Думки, як і Оксана по квартирі, хаотично снували. Сяк-так прибравши в кімнаті, жінка пішла на кухню, щоб приготувати улюблені чоловікові сирнички. Коли відчинила дверку морозилки, одразу зрозуміла, що іще приготує для коханого. Це будуть стейки із картоплею-фрі, до речі, теж його улюблені.
Радісно намугикуючи – трохи в унісон, іноді – невпопад – улюблені пісні, що звучали в навушниках, вона металася по кухні, щоб встигнути до обіду з приготуванням.
Акуратно склавши все в лоточки, які перемотала фольгою, а зверху ще й рушничками, задоволена свою роботою Оксана пішла у спальню. З шафи вона вийняла одне зі своїх найулюбленіших червону сукню, нанесла яскравий і, разом з тим, витончений макіяж, взула туфлі на підборах і на крилах піднесення рушила на чоловікову фірму, щоб зробити йому сюрприз.
У кабінеті Юрія нікого не було. Жінка вирішила зачекати, поки у коханого закінчиться нарада.
Тишу в кабінеті перервав вібросигнал на мобільному телефоні чоловіка, що лежав на столі. Оксана не мала звички «ритися» в його телефоні, бо завжди довіряла коханому. Однак вирішила глянути, може, там щось термінове. Побачене і прочитане ошелешило її: «Я все підготувала. Думаю, вона не здогадається. Вечір має бути незабутнім». І відправник – «Ланочка».
Оксана вибігла з кабінету чоловіка, мов ошпарена. Вона не чула землі під собою. Почувалася розтоптаною. Це було так несправедливо.
Жінка викидала один за одним вішачки із шафи з речами коханого. Вони пахнули ним, її сенсом життя, який за долю секунди став чужим. Як він може? Він її зраджує, а вона навіть не запідозрила. Її Юрчик, завжди такий уважний і чуйний, як він міг так вдало прикидатися і приховувати роман з іншою?
Юрій сьогодні швидше повернувся з роботи. Він переступив поріг спальні і застиг на місці, з грюкотом від несподіванки проронивши на підлогу вазон з орхідеєю для коханої. Його Оксанка лежала на ліжку впереміж із його розкиданими речами і світу не бачила за сльозами.
– Сонечко, що сталося? – підбіг до неї.
– Як ти можеш вести себе так, ніби не знаєш причини? Ти зраджуєш мене. Ніколи не пробачу! Я була в тебе на роботі і бачила ту кляту есемеску. Гарного вам вечора із Ланочкою. Іди геть!
– Оксаночко, я ніколи і ні з ким тобі не зраджував. Я кохаю тебе.
– Не вірю…
– Дай договорити! – твердо сказав чоловік. – Ланочка – це моя сестра Світлана. Можеш перевірити, у тебе ж є її номер. Я попросив сестру, щоб замовила для нас столик у ресторані з нагоди нашого десятиріччя. Це ж і її ідеєю було взяти наших дітей на вихідні до себе, щоб ми побули удвох. Як ти могла так про мене думати?
Оксана здається почала щось розуміти і помалу заспокоюватися. Їй було так ніяково, і радісно водночас. Справді, дивний мікс відчуттів накрив її. Хотіла щось сказати, та не знаходила слів. Притулилась до коханого, спершись на його міцні плечі.
– То як, їдемо в ресторан? Столик заброньовано на сьому, а зараз – пів на шосту, – першим порушив більш аніж десятихвилинну мовчазну ідилію Юрко.
– Я швиденько вдягнусь. Але що робитимемо із безладом, який я влаштувала? – примруживши очі від сорому, запитала Оксана.
– Облиш. Завтра в нас буде день генерального прибирання. Я й відгул взяв на роботі. А сьогодні насолоджуймося нашим святом. Кохаю тебе, моя рідненька. І завжди кохатиму. Ніколи в цьому не сумнівайся, – очі Юрія іскрилися щирістю.
…Спогади з головою накрили Оксану. Вона витерла непрохані сльози – сльози щастя. Так, досить згадувати. Ось-ось чоловік з роботи прийде. В духовці допікається качка, а з кімнати віє сімейним затишком і любов’ю. Сьогодні в них – родинне свято. Двадцять років їх з Юрчиком сімейного життя.
– Дай, Боже, кожному такого щасливого шлюбу, як у мене, – подумала Оксана, перегорнувши всі сторінки їхнього фотоальбому.
На порозі вже стояв чоловік і їх дорослі діти. А його очі, як і п’ять, десять, двадцять років тому, горіли вогнем справжнього кохання. Як і її… Яка ж вона щаслива, не всім жінкам так в житті щастить.
Оля Гладчук-Попадюк.
