Ольга сиділа біля вікна і не могла випустити телефон з рук. Вона вкотре перечитувала повідомлення, яке отримала від молодшої доньки. «Мамо, може не приїжджайте цього року на Різдво. Бо бачите, яка ситуація в світі, а якщо Вас потім назад не пустять. Як ми будемо кредит віддавати».
Прикро було таке чути від рідної доньки, але може Марта і має рацію – чого зараз додому їхати… І роботу нарешті Ольга добру знайшла, доглядає 93-річного італійця. Франческо дуже добрий чоловік, відноситься до Ольги, як до рідної доньки. Ольга як згадує свої минулі роботи, то зараз життя їй здається раєм.
В Італії Ольга вже шостий рік. Наважилася поїхати, коли втратила роботу, в поліклініці, де вона працювала медсестрою, було скорочення. Та й єдина донька Марта вирішила виходити заміж.
Весілля доньки було не на часі, бо ж потрібні були гроші, а їх у Ольги не було. Чоловік її кинув ще багато років тому з дитиною на руках. Поки ще була мама, допомагала і пенсією, і з дитиною. А відколи мами не стало, жити стало значне важче. Дочка підростала, а з нею росли і її потреби. Частенько бували ситуації, коли Марта чогось хотіла, а Ольга не могла їй цього купити.
Через це між мамою і донькою виросла ціла прірва, Марта ображалася на маму через своє вбоге дитинство і юність. «Що ти мені можеш дати?», – не раз картала Ольгу донька. «Живемо в старій бабиній хаті, хто мене таку заміж візьме. Подивися, як інші люди живуть. Та й навіть візьми для прикладу мою хресну. Поїхала в Італію, дітям допомагає, он який будинок збудувала».
Такі неприємні звинувачення від доньки Ольга чула не раз. То ж коли її звільнили з роботи, сама зателефонувала своїй кумі в Італію і попросила знайти роботу. Навички медсестри зіграли свою справу, то ж роботу вона знайшла без проблем, важку, правда, бо літня італійка, яку вона доглядала, була лежачою. А її донька суворо контролювала кожний її крок.
Щоб зробити доньці весілля її мрії, Ольга позичила гроші в куми, а потім майже пів року їх віддавала з зарплати. Все, що заробляла Ольга, вона відправляла доньці в Україну. Та мріяла якогомога швидше відбувати будинок, щоб жити, як всі люди. Добре, що хоч зять трапився хазяйновитий, ремонт робив своїми руками.
Потім донька захотіла добудовувати другий поверх, бо в усіх сусідів, які давно працюють в Італії, вже були двоповерхові будинки. І знову Ольга не змогла відмовити доньці – ще рік роботи, і на подвір’ї вже красувався новий, великий будинок. Але тепер вже були потрібні гроші на меблі, і знову Ольга не відмовила.
А останньою забаганкою доньки була машина, взяла Марта автомобіль з салону, порахувавши, що за якихось два-три роки мама кредит сплатить.
А тут Ольга надумала їхати додому, та й Франческо сказав, що відпустить її без проблем. А от донька проти, боїться, що можуть бути проблеми з поверненням назад, а як же тоді сплачувати кредит за машину?
Олеся Біла.
