Я вже давно живу в Польщі, приїхала сюди більше 10-ти років тому. Сама я народилася та виросла в маленькому українському селі на Вінниччині. Там у мене вся родина.
Ми з чоловіком вже давно поїхали з села сюди на заробітки, адже знайти хорошу роботу людині з села непросто. В місці лише на базарі могли влаштуватися на роботу, але там зарплата мала, лише на життя вистачає, а хотілося, щоб і для дітей своїх щось відкласти. Загалом, вирішили, зібралися та й поїхали разом з дітьми.
В селі у мене залишилася мама з братом. Згодом він одружився, але пішов жити в будинок дружини, вона жила в тому ж селі, десь через хат 10.
У нас з чоловіком все складалося добре, золотих гір ми не заробили за ці роки, але купили тут двокімнатну квартиру, навчаємо дітей, маємо хорошу роботу та друзів, загалом ми вже звикли жити тут, додому в Україну повертатися й не збираємося вже.
Коли мама постаріла, постало питання, хто ж її доглядатиме. Ми домовилися з братом, що я щомісяця висилатиму йому 3 тисячі гривень, плюс мамина пенсія – він доглядатиме за ненькою, гроші непогані, в селі жити можна. А ще Андрій сказав, що мамина хата буде його. Я звісно довго думала, але погодилася, адже іншого виходу не знайшла.
Рік я висилала гроші, а потім приїхала з сім’єю в гості до мами. Виявилося, що брат взагалі нічого їй не допомагає, лише на городі може картоплю допомогти посадити та викопати, а невістка взагалі не з’являється в неї. Мама моя старенька, їй все важко робити.
Я вирішила поговорити з братом, пояснила, що ми ж про інше домовлялися. Мама робити нічого не може вже сама. Брат пояснив, що в селі жінки такі ще самі живуть і їх ніхто не доглядає.
Я не знала, що робити, адже мені маму нікуди забрати, у одній кімнаті ми з чоловіком, у іншій діти, а за мамою цілодобовий догляд потрібен, а в нас робота. Звільнитися не можу, адже ми ще кредит за квартиру не виплатили, продати її не можемо, щоб більшу купити. Тому я поговорила з мамою, вмовила її продати хату.
Я маму забрала з собою у Польщу з грошима. Ми домовилися, що вона, тимчасово, буде жити в будинку для літніх людей, поки ми не вирішимо питання з житлом. А що мені було ще робити.
Вже пів року мама живе там, там догляд хороший, перебування теж дорого коштує, питання з житлом ми поки не вирішили. Я часто навідую маму, їй там добре, не скаржиться ні на що, каже, щоб я не турбувалася, вона погодиться жити й там, там хороші умови.
А от брат з невісткою образилися на мене, адже чекали, що хата і мої гроші залишаться їм. А я вважаю, що зробила правильно, тепер я за маму спокійна, а гроші за хату витрачаю лише на неї.
