Мама мого чоловіка все життя дуже добре ставилася до мене, тому я добре розуміла і була готовою до того, що доглядатиму за нею на старості років.
Марина Сергіївна постійно в усьому мені допомагала, гляділа мою донечку, адже я вийшла на роботу, коли Світланці було всього півтора роки.
Мама чоловіка була для мене справжньою опорою. Ніколи не забуду той день, коли мені потрібно було піти до стоматолога, а в кишені зайвої копійки не було. Вона якраз прийшла до мене сидіти з дитиною і побачила, що мені добре, вона чудово знала, що в нас тоді не було грошей. Марина Сергіївна сказала, що щось забула вдома, а повернулася з грошима, вона поклала їх на стіл і сказала, що це для мене, відмови не приймає і повертати нічого не потрібно, адже для рідної людини їй нічого не шкода, я їй, як донька. І завжди в усьому було так.
А тепер мама чоловіка постаріла, їй непросто одній, і ми з чоловіком вирішили, що пора її забрати до себе. проблем ніяких не було, адже в нас трикімнатна квартира. Чоловік перевіз мамині речі, а наступного дня мав і її до нас привести. Та, несподівано, наша донька сказала, що вона проти того, щоб бабуся жила в нас. Вона буде жити в прохідній кімнаті і заважатиме всім, в квартирі відчуватиметься, що тут живе старенька людина і донька не зможе запрошувати друзів до себе, їй буде незручно.
Мене це засмутило. Зараз Світлані 20 років, вона вже доросла, мала б все розуміти.
Та я сказала доньці, що ми маму все одно заберемо до себе, а якщо їй щось не подобається, вона вже може орендувати собі житло. Світлана залишилася вдома, але образилася на мене, а мені прикро на душі, виходить, якщо я буду старенькою Світлана і від мене зможе просто відвернутися. Тоді на кого мені надіятися, якщо у мене лише одна донька?
