В мою історію важко навіть повірити – ми купили квартиру, а зять не хоче туди переїжджати. Гордий дуже, в самостійність грає. Все б нічого, але у них скоро дитина народиться, ми з чоловіком про комфорт для внука думаємо.
Донька з зятем зараз живуть в орендованій двокімнатній квартирі, в старому панельному будинку, і платять за неї немалі гроші. До того ж, нічого не можуть в ній зробити. Хотіли дзеркало у ванній повісити – господиня не дозволила. Машинка пральна там допотопна якась, нову купувати сенсу немає. Не своє, воно, не своє.
За п’ять років шлюбу квартира ця у них вже третя. З першої з’їхали через кілька місяців, бо господиня взяла моду ходити до них коли їх немає вдома і перевіряти, що у них лежить в шафах і в холодильнику. В другій квартирі прожили теж недовго – господар раптово пішов від дружини, і квартира йому знадобилася самому.
Зараз вони знімають невелику двокімнатну квартиру, без особливих ремонтів і в віддаленому районі. У планах у молодих стоїть покупка свого житла, і навіть щось вони там відкладають на цю справу. Але, знімаючи квартиру, відкладати багато не виходить, до того ж в магазинах все дорожчає, тому покупку власних квадратних метрів молоді зможуть подужати ще нескоро.
А три місяці тому донька потішила, що дитину чекає. Ми з чоловіком порадилися і вирішили, що зробимо те, що зараз їм найпотрібніше: забезпечимо своєю квартирою!
Квартиру ми з чоловіком планували купувати собі на старість років через три, а поки збирали гроші на депозиті. Але раз така справа, вирішили з покупкою поквапитися. Усієї суми у нас не було, тому чоловік взяв ще невеликий кредит і купив шикарну двокімнатну квартиру в новобудові.
Квартира вже з ремонтом, потрібно тільки меблі купити, а так – заїжджай і живи.
У доньки день народження був, і ми їм піднесли в подарунок ключі від нової квартири! Оформлена вона, звичайно, поки на батька, він виплачує іпотеку, але це формальність. Ми їм сказали, що квартира ця повністю їх, нехай що хочуть там, то і роблять: вішають дзеркала, полички, карнизи, штори купують на свій смак, обставляються меблями. До народження дитини вже не так багато часу залишилося, треба встигнути.
Дочка дуже зраділа і дякувала нам за подарунок, а зять сидів за столом похмуріше хмари. Ні, «спасибі» він якось пробурчав, але радості не виявив.
А вранці наступного дня зателефонувала дочка і повідомила, що чоловік її в подаровану тещею і тестем квартиру переїжджати відмовляється. Не хоче бути зобов’язаним! Каже, маму твою потім з цієї квартири не виставиш. Буде лізти в усе, від шаф до ліжка, керувати і відчувати себе господинею.
Зять вважає, що він не буде в подарованій квартирі відчувати себе господарем. Зараз він живе на свої гроші і на своїй території. Не хоче їхати до нас на дачу – не їде. Хоче зустрічати Новий рік у своїх батьків – так і поступає. Він переконаний, що якщо він прийме наш подарунок – то буде нам зобов’язаний.
Ми дуже засмутилися, бо старалися заради них. Дочка теж засмучена. Їй хочеться мати своє житло. Але чоловік проти і вона не знає, як його переконати.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
