Пам’ятаю, що у мене було таке гарне дитинство з шикарними канікулами в дитячих таборах для вівдпочинку, а якщо вже я і залишалася в місті, то усім двором гуляли разом, бігали, гралися, усі одне одного знали. Часи змінилися зараз.
Відпочинок в оздоровчому таборі не всім батькам по кишені, адже за це потрібно викласти чималу суму коштів, особливо тим, хто не має жодних зобов’язань. У місті залишити дитину весь день одну, поки батьки на роботі страшнувато: гуляти на вулиці одній дитині не варіант, а в 4-х стінах – ще гірше.
– Нас виручає бабуся, мама мого чоловіка, – каже Ольга, – моя мама живе в столиці, я і сама тут виросла. Але мама хворіє і займатися двома дітьми 8-ми і 11-ти років їй не під силу, як і їздити до нас з протилежного кінця мегаполісу. А мама мого чоловіка Макара живе в селі і, якби не вона, не знаю, що б ми і робили.
Ольга і Макар звичайна пересічна родина. Їм трохи за 30, двоє дітей, кредит виплачують за трикімнатну квартиру: у них хлопчик та дівчинка, тому всім потрібно по кімнаті, меншу квартиру було брати не варіант.
– Працюємо, – знизує плечима Ольга, – справляємося якось, економити доводиться, років 4 вже обоє у відпустці не були. Вважаємо за краще брати грошову компенсацію. Так що мама Макара нас виручає в плані того, що діти хоч не на асфальті літо проводять, а в селі, на чистому повітрі біля річки.
Незамінна бабуся живе на одну скромну пенсію. Ольга та Макар намагаються хоча б раз в 2-3 тижні приїхати провідати маму та дітей.
– Загружаем в машину продукти, – каже Ольга, – намагаємося привезти все, що необхідно. Пенсія у мами Макара – копійки, та, багато чого вона вирощує на городі, але дітям зараз подавай і ласощі, і молочку, і інше. Гроші переводимо на картку, а як інакше. Вона, правда, відмовляється, каже, що внуки їй в радість і вона не збідніє, але ми ж розуміємо, що наші зарплати не можна порівняти з пенсією мами, на яку особливо не розгуляєшся.
Брат Макара, який теж кілька років тому виїхав до столиці, одружився 4 роки тому. У його дружини був син від першого шлюбу, зараз йому 10 років, 3 рочки недавно виповнилося молодшому, уже загальному малюкові.
– Перший раз брат мого чоловіка з дружиною привезли моїй свекрусі дітей в минулому році, – згадує Ольга, – у відпустку відправилися. Бабуся наша нічого проти не мала, на 2 тижні залишила обох, потім молодшого його мама забрала, а старший з нашими дітьми був у бабусі все літо.
Ольга невдоволено морщиться і справа не в тому, що цей хлопчмк не рідний їй онук, бабуся відноситься до пасинка молодшого сина тепло. Ось і в цьому році погодилася прийняти і тих онуків на все літо, дружина брата Макара ж вийшла на роботу, садок для молодшого є, але у бабусі в селві ж краще.
– Старший в місті сидіти буде, і молодший в садочку, – скаржилася дружина брата Тамара свекрусі в травні, – так погано він до садочка звикає, за два місяці два лікарняних. Йому б відновитися десь на природі, на свіжому повітрі.
– Бабуся натяк зрозуміла, – каже Ольга, – покликала їх до себе, хоча це і важко. Вона одна, а дітей четверо з яких один зовсім малюк. Але справа навіть не в цьому. У минулому році брат Макара з дружиною дітей привезли, а ні копійки грошей мамі не залишили. А діти, як відомо, хочуть їсти, ще й не просту картоплю, чи макарони, а щось смачненьке.
– Так нічого, – говорила мама. – вони просто не подумали. У мене відкладено є трохи грошей, я якось вже впораюся.
– Ну звичайно впоралися, ми ж і продукти залишили, і гроші регулярно перераховували. Але і в цьому році дітей привезли до мами чоловіка вже в 20-х числах травня. З речами і без копійки на їх прокорм.
Ольга злиться: у брата чоловіка і його дружини зарплати непогані, кредиту немає, живуть в квартирі, яка Тамарі у спадок дісталася.
– Невже не здогадуються, – каже Ольга, – що утримання двох дітей грошей коштує? Ми привезли своїх трохи пізніше. Як завжди – з повним багажником всього. А свекруцха нам вже вручає список, що привезти наступного разу, бо своїгроші вона тепер відкладає, хоче щось там восени ремонтувати у хаті.
– Суп зварила – не їдять, давай сосиски, – зніяковіло скаржилася бабуся, – так сир з варенням теж не хочуть, давай йогурти. У нас полуниця ще не пішла, а на ринку дорого.
– Тамаро, – не витримала Ольга і зателефонувала дружині брата свого чоловіка, – майте совість, дітей привезли, а їсти вони що по-твоєму будуть?
– Твої їдять, – була відповідь, – а мої чим гірше? Бабуся нагодує.
– І телефон поклала, – каже Ольга, – чоловік не витримав, сам з братом поговорив.
Після розмови Тамара з чоловіком посперечалися.
– Що це за бабуся, яка гроші просить за те, що внуки у неї живуть?
– Всі доводи, що бабуся не просить, а й годувати їй їх не має на що, особливо за їх запитами, – каже Ольга, – не подіяли.
– Я заберу дітей і відправлю їх до своєї мами, – заявила Тамара своєму чоловікові, – зрозуміло, наш старший син їй не рідний, а й на рідного онука копійку не витратити, це як?
– Забрала? – питаю.
– Ага, аж три рази забрала, – сміється Ольга, – мама у неї живе недалеко, але бажання з онуками сидіти не виявила абсолютно. А може грошей теж немає, а дочку свою знає дуже добре. Брат макара гроші сам перерахував мамі після того, пообіцяв робити це регулярно. Не без навіювання з боку мого чоловіка, зрозуміло. Бабуся бабусею, а сидіти влітку з онуками вже допомога істотна.
– Ось раніше бабусі з дітей грошей не брали, – сказала чоловікові Ольги ображена Там ара, – а зараз куди не глянь – всі хочуть грошей.
– Просто їли раніше онуки у бабусі картоплю з квасом і млинці з молоком, – сказав на це мій Макар, – йогуртів не просили. Та й простіше життя було. А зараз інший час. Мамі важко, її теж потрібно зрозуміти. Ну хіба не так?
