Коли мами не стало, залишилася в селі її стара хата.
Я ще маю сестру Галину, але вона вже багато років живе з дітьми в столиці. Я теж живу в місті, але вони близько до села і домаминої хати мені добиратися хвилин 30.
Хатина у мами зовсім маленька, глиняна, на краю села, та й трохи в занедбаному стані.
Ми свою маму з сестрою не доглядали, вона сама ще все могла робити, тому ми лише навідувалися до неї часто.
Коли мами не стало, Галина сказала, що хати їй не потрібно, щоб я робила з нею, що хочу і написала відмову.
Я рорзуміла, що хата коштує копійки та й пам’ять про маму хотілося б зберегти і я вирішила, що вона буде мені, як дача. Я стала обробляти там город, доглядати за садом, стала їздити туди сім’єю, а чоловік з сином робили там ремонт, я не можу сказати, що ми туди дуже доклалися. Ні. Чоловік просто робив те, що міг поремонтувати своїми силами. Ми купили глини, піску, щебінь, цементу і мій Петро трохи наводив там лад. Минулої весни поставили гарний паркан з бетонних плит.
А минулого літа чоловік втратив роботу. Тоді усі фірми закривалися, люди сиділи вдома і знайти нову роботу було дуже важко.
Коли ми мали вже чималі борги, а Петрові лише обіцяли надати роботу, куди б він не звертався, на які б співбесіди не ходив, то вирішили, що потрібно хату продавати, виплатити гроші, які позичили.
Це рішення мені далося зовсім нелегко, це щира правда. Але іншого виходу у нас не було, адже й на дорогу до тієї хати не завжди я мала, та й засмучена своїми турботами та проблемами я рідшеїздила туди.
І, якось в розмові, я розповіла своїй сестрі про свої плани, щоплануємо з чоловіком продавати хату. Галина промовчала, а вже наступного дня сестра сама мені зателефонувала і почала зі мною не дуже приємну розмову.
Галина сказала, що якби хата дісталася мені, то б вона, наче, й не проти, але, якщо я хочу батьківську хату продавати, то буде правильно, якщо гроші за неї ми отримаємо порівну, адже ми обоє їх діти і маємо право на спадок.
Я, звісно, розумію, що моя сестра права, але ж я стільки сил та праці своєї вклала туди з чоловіком. Якби не наші старання, якби мій Петро не зробив там ремонт та не поставив новий паркан, на цю хату ніхто навіть не подивився б.
Петромій засмутився, адже у нас дійсно непростий період вжитті, нам дуже потрібні гроші, ще й вклалися ми в цю хату добре. Але чоловік мовчить, каже, що я сама маю прийняти якесь рішення, адже це хата моїхбатьків, а Галина – моя сестра, тому я сама маю прийняти рішення.
А я так заплуталася, що вже й не знаю, що мені робити. Чи повинна я ділити зараз батьківську хату з рідною сестрою, хоча вона вже оформлена на мене і Галина вже колись від неї відмовилася?
