Як би дивно це не звучало, але моя рідна донька дочка мріяла вийти заміж за бізнесмена, причому, що мені не дуже подобалося, її не цікавило, якою він є людиною, але щоб ні дня не жити в бідності.
Так, їй звичайно не пощастило з батьком, він усе виносив з дому, набрався боргів. Ми ледве квартиру не втратили через нього, та я вчасно з ним розлучилася. Потім я ще довго виплачувала його борги.
Загалом, жили ми тоді з донькою Світланою бідно, але хоч квартиру зберегли.
Ось тому у моєї доньки і з’явилося таке бажання – бути багатою і відразу ж, особливо не прикладаючи до цього зусиль. Причому вона добре вчилася, отримала хорошу освіту медсестри, тому вона у мене дівчина розумна досить.
Знайшла все ж собі нареченого: побачила оголошення, де жінці треба було приходити і допомагати, за нею потрібен був догляд, бо вона недобре почувала себе. Стала часто заходити до неї, там з її онуком і познайомилася. Бабуся така, трохи за 60 років, жінка вона дуже забезпечена, з бізнесом, який вона разом з квартирою потім передала онукові, але їй було недобре на той момент. Згодом її не стало. Молоді одружилися, стали жити на квартирі зятя. Він молодий, красивий, батьків у нього немає. Доньці зараз 29 років, а йому 32.
Сам зять бізнес не очолює, цим займається його досвідчений дядько, який до цих пір, незважаючи на всі кризи, тримає справу на плаву, при чому гарний дохід з того ще мають. Він сам багато працює і вимагає від свого племінника теж уваги до всього.
Бізнес серйозний, у них постійні роз’їзди, відрядження, іноді дуже довго сидять на роботі, хвилювання.
Спочатку мою Світлану все абсолютно влаштовувало: вона зітхнула з полегшенням від того, що не треба рахувати копійки, і їй навіть працювати не треба було. Вона нарешті могла вільно піти в магазин, купити собі якусь гарну сукню і туфлі, не замислюючись про те, що треба якось до зарплати доживати, і мені подарунки дарувала.
А потім дочка сказала, що чекає дитину. Чоловік запропонував їй здати на права, тому що задумав подарувати на народження дитини їй автомобіль. Я була проти – зайві хвилювання доньці ні дочого, але дочка якось легко пройшла навчання, народила дочку і отримала від чоловіка червоний великий джип. Правда, для цього довелося взяти кредит, але все ж, тим більше зять його виплатив якось дуже швидко. Але тут у дочки почалися різні якісь забаганки і прохання: «Що мені від цього подарунка, куди я з маленькою донькою їздити буду, сиджу як в золотій клітці, чоловік з ранку до ночі на роботі, дочку не бачить свою, а мені й зовсім часу ніякого не приділяє». І постійно скаржиться та скаржиться, все її не подобається. Але чомусь коли вдруге вона чекала дитину, зраділа, хлопчика народила. Різниця у дітей 3,5 року.
Я думала, що зараз у дочки не буде часу скаржитися на все, але не тут-то було. Вона вже так втомила свого чоловіка, надзвонюючи йому на роботу, щоб він частіше приїжджав, тому що діти його не бачать, і вона сумує за ним, хоче більше уваги і допомоги саме від нього.
Вона мені постійно скаржилася, що їй сумно вдома одній. Коли онукові було 2 роки, я взяла дітей і сама вже стала просити свого зятя, щоб він взяв відпустку і поїхав кудись відпочити з дружиною на море, щоб стати ближче, щоб нарешті побути разом у спокої. Він так і зробив, але через 5 днів йому зателефонував дядько, на роботі якісь негаразди почалися, потрібно терміново приїхати. Зять залишив відпочивати мою дочку, а сам відразу полетів на роботу. Мабуть, це було у неї останньою краплею для Світлани, вона почала замислюватися про розлучення.
Приїхала до мене зі вологими очима забирати дітей, сказала, що сім’я руйнується через постійну зайнятість чоловіка. Вона дала чоловікові ще один шанс: домовлятися з дядьком, щоб він дав племіннику побільше вихідних або щоб вечора були вільні, адже він ще молодий, у нього є сім’я та діти. Вона сердиться постійно на цього дядька, що він має такий вплив на її чоловіка.
Я Світлані пояснюю, що її чоловік поки тільки набирається досвіду, щоб потім усім цим керувати самостійно, а для цього йому потрібно ще працювати і працювати. Що їй ще треба: чоловік хороший, гроші в будинок приносить, повністю сім’ю забезпечує. В чому проблема? Але для неї тепер важливіше не бізнес чоловіка, а те що в родині немає спілкування батька з дітьми, немає загальних свят, немає зближення. Але сама ж хотіла такого чоловіка!
Зараз у дочки з чоловіком все складно. Вона вже не просить нічого у свого чоловіка, а безпосередньо готується до розлучення. Попередила мене, що скоро переїде, шукає роботу, ну і про аліменти подбала: збирає на всі документи. Зять незрозуміло як на це реагує: йому б прийти і відпочити трохи від втоми, не до з’ясувань відносин.
А Світлана стоїть на своєму і каже: «Якщо я піду, він навіть цього не помітить». Можливо, але я вважаю її нерозумною жінкою зараз. Вона що – після роботи вільнішою стане? Чому вона не думає про наслідки, що зміниться в її житті? Треба буде бігати з дитсадка на роботу і назад, і жити зовсім без чоловіка і його допомоги. Зараз у неї мрія – знайти простого чоловіка, який працює по 8 годин на день і не сидить на роботі з ранку до пізньої ночі, а то й вночі через свій бізнес. Але хто її візьме з двома дітьми і такими забаганками? Не знаю, про що вона думає. Вона жінка доросла, могла б зрозуміти, що робить велику помилку, руйнуючи свою сім’ю. Світлана мене не чує. Як її вмовити, щоб вона зрозуміла, що вона щаслива жінка у шлюбі?
