В кінці серпня я вирішила з дітьми повертатися з Праги в Україну. Думали, що залишимося тут на довший час, але дуже складно на чужині.
Діти скучили за домом, медицина тут не дуже, шкільна програма теж дуже незвична, гуртків таких, як вдома немає, діти зовсім не розвиваються, тому ми в серпні вирішили повернутися додому.
Живемо ми в Києві, маємо двокімнатну квартиру. Батьки мої живуть в селі на Вінниччині, а свекри недалеко від нас в своїй трикімнатній квартирі.
Тому, коли ми з дітьми приїхали додому, свекруха вже через годину була в нас.
Мама чоловіка була радісною. Обіймала онуків, щиро вітала мене, а потім різко змінилася в лиці і сказала, що їй потрібно йти вже додому.
Я дуже здивувалася, адже вона навіть не сіла з нами за стіл пообідати разом, що дуже на неї не схоже. Вона людина непогана, привітна завжди. А тут таке.
Коли свекруха поїхала додому, я попросила чоловіка, щоб зателефонував своїй мамі і запитав причину такої ї поведінки.
Виявляється, свекруха образилася, що я їй не привезла подарунка, адже коли вона завжди приїжджає з за кордону, то завжди нам купує дорогий подарунок.
Я була настільки здивована, що передати вам не можу. Я з тими двома дітьми, з великими важкими торбами навіть не думала про подарунки. ледь справилася з усім, поки дісталася додому. Я щиро кажучи навіть не думала про якісь там презенти, зовсім інші думки в голові.
Відтоді свекруха не дзвонить і не заходить до нас. Я теж мовчу. А що мені робити? Вибачатися? та я не хочу. Не бачу своєї вини. так сильно змінилася думка про цю людину. Які ще подарунки тут можуть бути? Я розчарована. Якби вона знала, як важко мені там було.
Фото ілюстративне.
