Моя молодша сестра Леся двадцять років тому вийшла заміж і поїхала жити в інше місто. Мама завжди думала, що біля доньки зустріне свою старість, але Леся додому практично не приїжджала. То ж біля мами і в рідній хаті залишився я.
Леся вдало вийшла заміж, її чоловік мав власний бізнес, купив квартиру, машину, а потім і будинок власний побудував. То ж Леся жила добре і про нас з мамою не згадувала. Років двадцять п’ять про неї не було чути.
За цей час батьки вирушили в інший світ, заповівши нам невеликий будиночок в приватному секторі. Будиночок так собі не дуже, така собі невелика розвалюшка. За час відсутності сестри я практично повністю перебудував будинок, побудував гараж, обробив територію.
Треба сказати справи у мене в фінансовому плані йшли досить добре, не так, як в сестри, але вже ж. Мав три корови, трактор, хороший автомобіль. Крутився як міг. Зрозуміло, що за роки шлюбу з’явилося троє дітей. Жили ми добре, але тут після стількох років заявилася моя сестра.
Коли вона зателефонувала, щоб ніби то привітати мене з днем народження, я дуже здивувався. А потім сестра ошелешила мене ще більше, сказала, що їде до мене в гості. Я зрозумів, що щось тут не так, адже вона навіть не приїхала провести маму в останню путь, а тут така щедрість з її боку.
Приїхала Леся, ми з дружиною її добре зустріли. І тут сестричка почала розповідати, що у неї сімейне життя не склалося. Чоловік знайшов собі значно молодшу жінку, а її попросив звільнити приміщення.
Так вона і згадала, що десь є батьківська хата, в яку вона 25 років не приїжджала. Зате з’явилася в будинок, як господиня. Мовляв, я теж тут жити буду. Трз’явилася в будинок, як господиняеба сказати, ми з дружиною були ошелешені. Стільки років її не було, зрозуміло ніяких комунальних платежів вона не платила, все оплачував я.
А тут на тобі – буду тут жити. Я хотів вирішити все по хорошому. Запропонував їй відступні п’ятдесят тисяч гривень, бо більше на той час у мене не було. Так вона не захотіла. Мотивує тим, що на ці гроші нормальне житло не купиш. Хоче жити в батьківській хаті. А то, що від рідної домівки вже фізично нічого не залишилося і все практично нове, цього вона помічати не хоче.
Як була руїна, так їй нічого і не треба було. А як будинок дійсно перетворився в щось вартісне, так їй відразу знадобилося. Вона ж ніколи жодної копійки мамі не передала. Як можна бути такою нахабною?
Дружина наполягає, щоб я подавав до суду, інакше, каже, ви не розберетеся. А я щось не дуже хочу судитися з рідною сестрою. Не по-людськи це якось. Я, як і раніше, не проти виплатити сестрі компенсацію.
Що мені робити? Як правильно поступити в цій ситуації?
